“У вогні”. Непердбачуваний поворот


Сюзанна Коллінз. У вогні // переклад Катерини Плугатир. – КМ-Букс, 2011. – 384 с.


Життя змінилося… Вільні від боротьби… Усе найгірше залишилося позаду… Такі думки заповнюють читача після перегортання останньої сторінки книги “Голодні ігри”. Шоу закінчилося, фінал є таким, який усі бажали, Катніс Евердін та Піта Мелларк вибралися із цієї жорстокої гри живими.

Але насправді нічого не змінилося. Гра, яку затіяв президент Снігоу разом із Катніс, продовжується. Відвідавши головну героїню, Снігоу відверто дав зрозуміти, що їй не потрібно очікувати примарно красивого та приємного життя у прекрасному великому будинку (який дарують усім переможцям) із газончиком, грошима, великою кількістю їжі та “коханим” Пітою збоку. Вона повинна далі крокувати сценарієм, у який в’язалася і легким помахом руки Снігоу буде змінювати напрямок туди, куди йому потрібно. В іншому випадку на її сім’ю та родини близьких для неї людей очікують пекельні страждання і навіть загибель. Як говорить сама головна героїня, що Голодні Ігри для неї не завершаться ніколи, трибут має боротися за своє життя далі.

Майже відразу опісля завершення ігор наша “закохана” парочка має відвідати усі округи та дякувати за дітей, яких виховали у них, за трибутів, що загинули на шоу. Така ось іронія від Капітолія. Ця вся довга подія має супроводжуватися красивим одягом, камерами та вишуканими застіллями. Натомість Катніс побачила дещо інше. Те, що, можливо, не мала бачити, що хотіли приховати від її очей. Вона змінила округи, змінилося світосприйняття людей, які проживають там, подарувавши їм надію на світле майбутнє, за яке вони готові боротися і навіть загинути.

“В якусь мить слід просто припинити втікати, розвернутися й постати віч-на-віч із тими, хто хоче твоєї смерті. Найважче – знайти в собі мужність це зробити.”

Тепер трішки про мою любу героїню Катніс Евердін. Якщо у огляді до першої книги я писав, що вона мене трішки злила, то здається – це було брехнею. У цій книзі вона постала у всій красі. Першу половину книги вона відверто жаліє саму себе. Вона не може тепер полювати, бо це для неї небезпечно. О, ні, що тепер їй робити без полювання??? Потім вона не може більше гуляти із Гейлом через свою безвідповідальність. О, ні, вона його втрачає. Потім її заставляють одружитися із Пітою, якого вона то кохає, то невідомо, що бажає від нього. О, ні, в неї забрали право на вибір. Існує єдиний товариш, який може її зрозуміти – це Геймітч. О, ні, він поганючий алкоголік, який нічого не вартий. Дівчино? Дійсно? Ви б уже визначилися чого бажаєте. Я розумію, вона пережила речі, після яких дуже важко відійти. Але ж що коїться у її голові…

Дочитавши до середини книги, я почав задумуватися, що ця книга провальна у порівнянні із попередньою частиною. Але із радістю повідомляю, що далі усе змінилося, докорінно. Менше жалю, до себе, більше боротьби й намагань допомогти іншим. Катніс міняється в кращу сторону, стає дорослішою і нарешті починає мені імпонувати.

“Іноді багато думати шкідливо.”

Піта… Піта… Хлопець, можна сказати занадто правильний із виваженими вчинками та поглядами, який віддасть усе за приязнь Катніс до себе. Після ігор він закрився у собі, заховався від світу. Але усі думки все одно линули тільки до неї. Він бачив, як вона дивиться на Гейла, бачив, як розмовляє із ним. Тому йому ставало ще гірше від цього. Але він далі готовий підставити своє плече у будь-який момент і навіть віддати за неї життя.
Геймітч, який ніколи не вирізнявся нічим окрім своєї пиятики та сарказму, після ігор далі продовжив вживатися у роль найгіршого хлопця у дванадцятому окрузі. Брудний дім, багато випитого спиртного, сморід. Ті рани, які залишилися у нього після його участі в Голодних Іграх далі не відпускають. Але через події, які відбулися у цій частині, він кардинально міняється. Стає стриманішим до спиртного, стриманішим у своїх вчинках та обіцяє помогти усім чим зможе Катніс та Піті. Але свого сарказму він не втратив, що і добре.

“Однієї іскри може бути достатньо, щоб вибухнуло полум’я.”

У цій частині з’явилися кілька нових героїв, трибутів, без яких я уже й не уявляю цю історію. Хоробрий красень Фіней, від якого шаленіє увесь Капітолій (але він не такий простий як здається); жорстока Джоана, від якої віє злістю та небезпекою; Біпер, геній Панему в науковій та технологічній сфері; й багато інших неординарних й цікавих персонажів.

Беручи до уваги кардинальну зміну сюжету на половині книги, подальші події та й сам фінал підсумую, що книга не гірша за першу частину. Динамічний сюжет, вирощування нових характерів героїв, жорстокість та несправедливість, що супроводжує їх. Усе робить її цікавішою та захопливішою, хоча видно, що книга є перехідною між початком історії та її завершенням у фінальній частині. Це історія, яка тримає у напрузі.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 10/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s