“Самотність простих чисел”. Світ не ідеальний і люди також


Паоло Джордано. Самотність простих чисел // переклад Андрія Маслюха. –Видавництво Старого Лева, 2016. – 320 с.


Паоло Джордано — італійський письменник, який має дуже цікавий фах – фізик-теоретик. Він сам визнає, що його наукові знання вплинули на погляди щодо речей, людей та думок інших. Так само ці знання вплинули на той стиль творів, які він уже встиг написати. Перший роман “Самотність простих чисел” став бестселером у світі та здобув дві престижні нагороди Італії: премію Стрега і премію Камп’єлло.

Книга з перших сторінок, якщо точніше з перших двох розділів, підкорила мене своєю реалістичністю. Вона не схожа ні на що прочитане мною до цього часу, відразу зрозуміло, що у ній все буде показано прямо без ніяких пов’язок на очі.

Так про що ж ця книга? Легко скажу, що про пару самотніх та загублених простих чисел. Двома основними героями є Матія (2760889966649) та Аліче (2760889966651), які є незнайомі, але через ряд подій знайомляться та розуміють, що жити один без одного не можуть. Але через їхнє минуле, через невпевненість роблять вчинки, після яких розумієш, що вони просто бігають по колу в непроникній темряві. Усі без виключення герої твору є заручниками свого минулого, усі речі, які сталися у дитинстві чи у дорослому віці вплинули на них так, що вони змушені залізти у цю кімнату самотності та нікого не пускати туди.

“Прості числа діляться тільки на одиницю і самі на себе. Кожне з них посідає своє місце у безконечному шерезі натуральних чисел, затиснуте, як і всі числа, поміж двома іншими, але на крок далі, ніж решта. Ці числа — непевні й самотні, і саме тому Матія вважав їх достоту дивовижними. Іноді він думав, що в тому шерезі вони опинилися випадково, от просто потрапили там у пастку, нанизані разом, немов коралинки у намисті.”

Аліче Делля Рокк — дівчина із забезпеченої сім’ї, у якій є свої правила. Вона зобов’язана кататися на лижах, не дивлячись на те, що їх ненавидить. Але її батько не терпить ніяких заперечень, а у свою чергу Аліче уже не терпить присутність свого батька. Вона мало харчується та навчилася контролювати свій голод. Не зрозуміло до кінця через яку причину у неї така відраза до їжі, можливо через те, що кожен день її батько заставляв пити молоко або через ненависть до свого тіла, через бажання, щоб воно стало кращим. У дитинстві з Аліче відбувся нещасний випадок, який стався на гірськолижному спуску, в якому вона ледь не загинула й після якого стала кульгавою. Ця подія переросла у ще більшу ненависть до батька та до свого тіла. Аліче була скромною, тихою та непопулярною дівчиною, до якої ставилися не так як до усіх через її кульгавість. Самотність оточувала її звідусіль.

“Вона страшенно прагнула бути такою ж розкутою, як її однолітки, і жити з таким же, як у них, невиразним відчуттям безсмертя.”

Матія Баллосіно є не таким як усі, він теж скромний, тихий та нерішучий, але водночас дуже розумний в області математики, який має сестру-близнючку із розумовими вадами. Він не має друзів. Коли його запросили із сестрою на день народження, Матія неймовірно зрадів, хоча не бажав туди іти зі своєю сестрою. Події, які відбулися дорогою до будинку, де святкувалися уродини його “товариша” і назад вплинули на нього настільки, що відразу після усвідомлення того що сталося, він почав різати свої руки. Це відбилося на нього таким чином, що у моменти коли він переживав, то виникало непереборне бажання порізати свої руки, таким чином відкинути це неприємне відчуття. Матія став ще більш самотнім.

“Хотів сказати, що йому подобається вчитися, бо це можна робити на самоті, бо все, що ти вивчаєш, уже мертве, холодне і пережоване.”

У романі так само піднімається питання дітей та батьків. Воно тут переплетене поміж самотністю усіх навколо. Читаючи виникає багато питань що вчинків героїв. А щоб сталося якщо б батько Аліче спробував розбити ту кригу, яка утворилася після нещасного випадку? Яким би став Матія, якщо б батьки спробували допомогти сину, а не відверталися від нього, старалися не помічати, що син не такий як всі? Як результат неправильних вчинків батьків — Аліче, Матія та вони ж самі стали самотніми.

“Самотність простих чисел” дає зрозуміти, що у кожного свої “таракани”, тільки ось кількість їхня різна. В усіх нас є свої травми, моральні чи фізичні, усі ми в певні моменти свого життя на цій планеті є самотніми, самотніми у своїх вчинках. Паоло Джордано показує у книзі – абсолютно нормальних людей немає, найкраще це баланс, баланс у всьому.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 7/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s