“Воно”. Те, що назовні, ховає те, що в середині

Стівен Кінг. Воно // переклад Олександра Красюка, Сергія Крикуна, Анастасії Рогози. – Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015. – 1344 с.


Цю рецензію можна легко завершити, навіть, не почавши писати. Просто сказати, що книга є однією з найкращих, які я читав. Стівен Кінг, ти точно заполонив моє серце назавжди та посів непорушне місце на поличці кращих авторів. Дивно, але відчуття після прочитання розлетілися на дрібні друзки й важко зібрати докупи. Книгу я почав читати досить давно і процес йшов повільно, через величину твору та через те, що деякі сцени та описи перечитував кілька разів, бо хотів повністю насолодитися книгою. Думаю в кожного є свій улюблений серіал, який не хочете, щоби закінчувався. Ви б усе дивилися й дивилися його без кінця і краю. Те саме в мене вийшло із «Воно».

Що вам спаде на думку, коли запитають про що ця книга? Усі скажуть, що про Клоуна Пеннівайза і, звичайно, пам’ятають його зі старенького міні серіалу 90-х років. У мене до сьогодні залишилися лячні спогади про цю дитячу радість у костюмі, який убивав тих кого мав веселити. Очікування від книги були схожі до тих, давніх відчуттів. Тому до мене прийшло здивування, адже книга виявилася глибоко емоційною. Та ще й підіймає багато моральних проблем. А я ж хотів весь час клоуна, жорстокості, жаху та несправедливості, тому що за цим, ніби ми беремося читати книги цього автора.

ea495c32202cddbff5491e73264d5b57

Стівен Кінг завжди додає у свої книги багато іншого підтексту, який лежить явно перед очима читача, але на них мало хто звертає увагу. Усіх же цікавлять тільки монстри та зло про яке розповідається в його книгах. А що, якщо я скажу, що ця книга, у більшій мірі, про міцну дружбу, яка витримає все, про підліткове знущання, про фізичне та психологічне насилля в сім’ї, про расизм, про заздрість, про використання дітей, про безсердечність і на останок про колосальну людську байдужість. Щось не те. Правда?

“Воно завше чудово харчувалось дітьми. Більшість дорослих можна було використати, та навіть так, щоб вони цього не помічали, до того ж за багато років Воно якось поласувало кількома – у дорослих були свої страхи, і їхні залози також можна було розбурхати, аби вони відкрилися, затопили хімікатами жаху їхні тіла, присмачили їхнє м’ясо. Та загалом ці страхи були надто складними. Фобії дітей були простішими й зазвичай набагато потужнішими. Дитячі страхи можна прикликати, набувши однієї подоби… а коли була потрібна приманка, то що ж – яке дитя не любить клоунів?”

У центрі сюжету стоїть місто Деррі в багато кому знайомому штаті Мен (у багатьох книгах автора події відбуваються якраз у цьому штаті). У містечку відбуваються дуже жахливі речі, багато дітей пропадають безвісти. Але декого знаходять уже мертвими, а їхні тіла жорстоко понівечені. Можна сказати, що поштовх до всіх подій книзі зробила смерть шестирічного Джорджа Дембро, який восени 1957 року в дощовий день пускав паперового кораблика, що зробив йому брат Білл Денбро. На жаль, кораблик плинучи за течією із дощової води потрапив у каналізаційний дренаж. Підбігши до нього, Джордж побачив клоуна, який зробив усе, щоби дістатися до нього. Так ми знайомимося із самим Пеннівайзом та Білом Денбро, і, також, розуміємо, що за події відбуваються в містечку. Згодом ми зустрічаємося із Беном Ганскомом, Едді Каспбраком, Річі Тозієром, Стенлі Уріса та Беверлі Марш. Усі вони утворюють дружній гурт із назвою «Клуб невдах», які об’єднаються, щоби разом протистояти цій страшній почварі.

f1375e001c5e3ad0bfdb6b7328739775.jpg

Книги у яких тебе ведуть за ниточку (червоної кульки) та дрібними кусочками кидають деталі, щоби самому складати все докупи мені подобаються. «Воно» дає відчути це сповна. Коли ти впродовж усієї книги завжди дізнаєшся щось нове, відверте, а інколи до нестями лячне, то емоції вирують сильно. Окрім того сюжет роману ділиться на два часові періоди. Перший період розказує про дитинство героїв, а другий про те, як вони вже виросли та повернулися в Деррі, щоби зустрітися з почварою знову. Події минулого й теперішнього міцно переплетені в книзі, що спочатку надавало незручності в розумінні, що узагалі відбувається. Але згодом розумієш підхід, який часто використовував Стівен Кінг у романі. Кінець розділу одного періоду легко доповнював початок розділу з іншого періоду. Ось так крупиночка за крупиночкою і складається загальна картина подій, які відбуваються в Деррі.

“Якби Воно відловило їх поодинці, кожен із цих дітей став би його обідом, і Воно б вбило їх одного за одним, приваблене їхніми мізками, як лева приваблює запах зебри біля водопою. Та разом вони відкрили грізний секрет, про який не знало навіть Воно: у віри був інший бік. Коли в середньовіччі десять тисяч селян створюють вампіра самою впевненістю в його існування, знайдеться бодай один (скоріш за все, дитина), який вигадає кілок, котрим можна цього вампіра здолати. Та кілок – то лише дурне дерево, а розум – ось той молот, що вганяє його в серце потвори.”

Знаєте, читаючи книгу, я уявляв свою атмосферу, яка була впродовж усіх цих подій. Хоча здебільшого, що відбувалося, було в літній період, але в мене в голові склалася картинка мряки, де небо затягнуте сірими хмарами, де постійно моросить легенький дощ і все навколо блищить від маленької кількості світла, що змогло пробитися через неприступні хмари. Просто ця книга темна зі всіх сторін. Візьмемо, наприклад, Генрі Баверза, старшокласника, який зі своєю бандою справжніх невдах знущається з інших героїв книги. Він узагалі немає ніяких гальм і всі його дії смертельно небезпечні. Але чому цей хлопчина поводиться так? Ставлення його батька до навколишніх людей, а особливо до чорношкірих, шкідливі звички та вчинки прямо вплинули на Генрі. А ще й до всього батько підтримував багато поганих вчинків свого сина.

На початку рецензії, я згадував, про інші жахливі речі, що супроводжують основний сюжет. Фізичне та психологічне насилля перебувало в сім’ї Беверлі. Її батько дбав про неї, гамселячи мало не до смерті. Це все пояснював тим, що це для її ж добра. Беверлі розуміла, що колись він переступить цю тонку межу і вже нічого не врятуєїї. Це все не могло зникнути безслідно, Беверлі знайшла собі чоловіка, який є копією батька в плані «виховання».

30f4c518c32193982fb6423860eb7b98.jpg

Книга дійсно є глибшою, ніж може здатися на перший погляд. Читаючи, згодом розумієш, що Воно — не Клоун Пеннівайз, а саме Деррі на яке він якимось жахливим чином впливає. Воно — це мешканці, які байдужо спостерігали криваві події в місті. Воно — це божевільна мати, яка дурила Едді, що в нього астма й заливала простою рідиною хлопця. Воно — це байдужість перехожих, коли Беверлі тікала від батька, що намагався убити її. Воно — це байдужість людей, які боялися помогти Бену, коли банда Генрі кривдила його. Воно — це батько, який підштовхував дитину до поганих вчинків. Воно — це частинка зла та байдужості в людях, які боялися допомогти іншим, а просто відверталися або спілкувалися, ніби нічого не відбувається. Тому Клоун Пеннівайз та місто Деррі протистояли разом відчайдушним героям.

“Ми виросли, — думав він. — Ми не думали, що це станеться, тоді — ні, з нами — ні. Але це сталося, і якщо я туди увійду, це буде насправді: ми всі тепер дорослі.”

Також однією з цікавих тем, що проглядається впродовж книги є дорослішання людини. Стівен Кінг давно говорить у своїх книгах про старість та, що вона означає для людини. Але тут він пробує дослідити, де є ця межа між дитинством та дорослим життям. Автор легко кидає героїв у різні ситуації та дає побачити, як міняються їхні характери після цих подій, їхні мотиви та вчинки, показати чому вони виросли саме такими. Психологія зі всіх сторін.

Підсумовуючи скажу, що «Воно» є найстрашнішою книгою з тих, які я читав у Стівена Кінга. А все тому, що вона написана відвертою мовою, пронизана жорстокістю прокаженого та злом самих людей. Люблю коли ставлять перед читачем речі без завуальованої шкарлупи, але з величезним смаком. Тому я беззаперечно раджу цю книгу до прочитання всім фанатам Стівена Кінга.

Книга точно не для початківців у творчості короля жахів через те що легко може відкинути від його книг., а для тих, хто уже знайомий з іншими книгами автора. Хоча чув багато інших думок, що почали іменно з цієї книги і просто закохалися у творчість Стівена Кінга. Також для тих, хто полюбляє товстенькі книги 🙂

Оцінка: 10/10

Advertisements

One thought on ““Воно”. Те, що назовні, ховає те, що в середині

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s