“Чорне і сріблясте”. Третя книга італійського письменника

Паоло Джордано. Чорне і сріблясте // переклад Андрія Маслюха. –Видавництво Старого Лева, 2016. – 128 с.


Уперше із Паоло Джордано я познайомився, завдячуючи книзі «Самотність простих чисел», яка вийшла друком також у Видавництві Старого Лева. Тоді автор здався мені дуже проникливим, який пише про речі, що для людини є болючими та важкими. Тому, коли я брався читати «Чорне і сріблясте», то очікував того ж стилю й тут.

Книга описує досить типову проблему, особливо для італійців – період, коли вони створюють сім’ю та заводять дитину. Нашим героям майже 30-ть, вони мають непогану роботу й очікують на немовля. Вагітність проходить не досить добре, тому вони погоджуються взяти на допомогу пані А. або, як її ще називають, Бабетту. Через те, що вони вже занадто звикли до послуг помічниці, то після народження Емануеле вирішують продовжити співпрацю із нею. Вона в них пропрацювала понад вісім років і стала частиною родини. Але одного дня Бабетта подзвонила до Нори (матері Емануеле) та повідомила, що від сьогодні вже не працює в їхній родині. Згодом вони дізнаються, що в неї виявили рак і це єдина причина, чому вона бажає більше не турбувати своєю присутністю. Окрім того їй самій потрібен спокій та відпочинок.

“Історії хворих на рак усі однакові.”

Ось тут і починаються проблеми, адже Бабетта була для цієї родини смолою, яка міцно тримала їхні затишок та добробут у свіжому стані. Вона допомагала доглядати за дитиною, прибирала в хаті, готувала здорову їжу й забороняла їсти все шкідливе. Водночас вони старалися, якось обійти ці уявні правила та куштувати все заборонене. Тому після того, як пані А. відмовилася далі в них працювати все почало розклеюватися.

“Якщо вже стосунки припиняються, то краще, щоб вони припинялися повністю і безповоротно, навіть якщо це стосунки між літньою нянею і її вихованцем.”

Мені, здається, що цей роман є неповноцінним та дуже простим. Я не знаю в чому могла бути причина, але можу припустити, що сто із лишнім сторінок є надто малою кількістю для того, щоби висвітлити емоції, які дійсно зможуть захопити читача. Тут усе відбувається швидко, ніби ми біжимо галопом по італійському винограднику, не маючи можливості скошувати «солодкий» фрукт. Дуже опосередковано автор нас знайомить із героями та показує проблеми молодої італійської сім’ї. Потім так само швидко зустрічаємося із пані А. та стикаємося із жорстокою хворобою. А далі кінець книги й читач розгублений, адже не розуміє, як усе склалося після смерті Бабетти. Скоріш за все автор хотів показати, що родина зажди залишається самотня у своїх проблемах.

“Іноді нещодавно створену сім’ю можна порівняти з насиченою егоцентризмом туманністю, готовою вибухнути будь-якої миті.”

Після прочитання роману мене переповнює враження, що мене обдурили. Адже перша написана книга Паоло Джордано залишила дійсно гіркий емоційний післясмак, а «Чорне і сріблясте» не наділило цими відчуттями. Особисто я б не радив читати його після «Самотності простих чисел», адже, скоріш за все, у вас будуть схожі враження. Можливо, вартує взяти цю книгу до рук при умові, що ви читали попередні дві книги автора і хочете завершити знайомство із доробком Паоло Джордано на даний момент.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 5/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s