“Відьмак. Вежа ластівки”. Біль та самопожертва

Анджей Сапковський. Відьмак. Вежа ластівки // переклад Сергія Легези. –Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2016. – 480 с.


Дуже довго я не міг повернутися назад до саги про відьмака. Просто в один момент я вирішив почитати якусь іншу книгу, щоби розбавити цю історію. На жаль, перерва виявилася не дуже короткою та затягнулася на понад півроку. Але я радий, що повернувся знову до Ґеральта, Любистка, Йеннефер, Цірі та багатьох інших прекрасних героїв. Коли я перегорнув останню сторінку книжки, то довго сидів і думав про події, які відбувалися там. Звичайно, мене ще чекають дві наступні книги, які поки що для мене є загадкою, але врешті я дійшов висновку, що це поки найбільш важка та болюча книга із серії. Знову зрада, знущання, самопожертва та жорстокість.

Пам’ятаємо, що попередня частина завершилася створенням Ложі Чародійок, Битвою-на-Мосту, посвятою Ґеральта в лицарі королевою Лирії та жорстокою розбійницею Фалькою (Цірі). Так ось лицарство Ґеральту не пішло на користь, адже такий статус зобов’язує зажди бути при дворі королеви та виконувати її накази. А в нашої компанії плани зовсім інші, їхня мета знайти та врятувати Цірі. Тому вони втікають зі столиці королівства в пошуках нових пригод, тим самим стаючи злочинцями тут. Спершу їм потрібно знайти загадкових друїдів, які можуть витлумачити місце перебування Левеняти із Цінтри, а потім час покаже.

3e75a7be55329f251c5b48dd1e1eb94d.jpg
Висогота та Цірі

Війна. Тут вона набирає ще більших обертів та масштабу. Тепер ми навіть дізнаємося про маленькі провінції та держави, які також потрапили під руку смерті, яка з’явилася завдяки могутньому Нільфгарду. Це все ми бачимо з описів ситуацій, які відбуваються на різних землях. На кордонах лицарі тільки чекають, щоби хтось зайшов на заборонену територію, аби зачепити когось та позмагатися у смертельному бою. Високопосадовці займаються підкупом та провокаціями, щоб змінити хід цієї війни на свою користь. У містах, навіть там де не потрібно, стоять шибениці, щоб усі бачили покарання за протистояння проти Нільфгарду. Тобіж арена, на якій проходить війна, розтягнулася до нечуваних масштабів, яка буде ще більшою. В Емгира плани далекоглядні.

“Якщо таємні інспірації природи ведуть нас до зла, то, мабуть, зло є невід’ємне від природи.”

Автор у кожній книжці віддає перевагу якомусь одному герою або основній події. У попередній, наприклад, головував Ґеральт, а ось у цій найбільше було розказано про Цірі. Ми дізнаємося, що вона тяжко поранена і висить на волосині від смерті. Але від загибелі її рятує загадковий Висогота, який живе посеред трясовини, будинок якого віддалений від міст, селищ та поселень. Спочатку він здається простаком, але далі ми дізнаємося про його глибокі знання та розум. Він довго лікував дитя Старшої Крові, а вона за цей час розповідала свою історію, про період коли вона була Фалькою. Ось так у будинку біля вогнища за бесідою проходить значна частина роману, яка переривається вставками про подорож компанії Ґеральта, долею Йеннефер чи справами Емгира.

 

«Вежа ластівки» знайомить нас із багатьма новими персонажами, але найбільш цікавими є Бонгарт та Ангулема. Бонгарт є таким собі найманим вбивцею, високим та мускулистим, який не пробачає нікому та вперто через трупи своїх ворогів крокує вперед. Ось він і мав особисте завдання — винищити банду, до якої входила Фалька. Йому це вдалося, а ще він захопив Цірі, яку прив’язав, знущався та виставляв у боях на арені. Як на шістнадцять років, то забагато негараздів випало на її долю. Вона ж просто дитина, налякана, зламана та покалічена, але дуже сильна волею. Тому, коли Бонгарт втоптував її ще далі в цю психологічну грязюку, то біль переповнював читацьке серце за неї. Але Цірі міняє свої погляди, думки та дії, задумується про те чи варто косити всіх без упину, чи краще зупинитися й робити правильні речі. Персонаж живе та міняється, що я дуже люблю у книжках.

 

Ангулема спочатку виглядає як дуже другорядний персонаж. Ґеральт разом із друзями рятує її від шибениці за скоєні злочини. Вона занадто нахабна та балакуча, тому в деякі моменти це виводить із себе. Але чим більше інформації дізнаєшся, тим більше розумієш її поведінку. Через тяжке дитинство та подальшу долю, вона використовує ці засоби для свого захисту. Ось так, злочинець Ангулема потрапила до вже складеної компанії.

“Етика? Лайна варта ота твоя етика, Висогото із Корво. То не злих і непоштивих скидає на дно, ні! О, ні! То злі, але рішучі скидають туди таких, хто моральний, поштивий і шляхетний, але не здатний на чини, хто вагається або сповнений каяття.”

Основною ціллю протягом кількох книг є Цірі, одні хочуть знайти її, щоб убити, другі, щоби використати у своїх цілях, а є й ті, які бажають допомогти. Ґеральт та Йеннефер готові втратити все, що вони здобули, те ким вони стали, заради порятунку однієї дівчинки, яку вони безмежно люблять. Жаль, що Цірі зневірилася у своїх друзях, родині. А що таке погані думки? Ніщо, якщо ти знову зустрінеш тих, кого любиш. Ґеральт міняється, старіє. Думаю, ніхто не бажає бачити відьмака безпомічним, адже він винищувач монстрів та борець за правду. Але час — це річ, яка не питає дозволу ні в кого.

Якщо узагальнити, то «Вежа ластівки» вийшла більш похмурою та болючою в порівнянні із попередніми частинами. Чим далі ми крокуємо до завершення саги, тим більше все стає серйознішим та жорстокішим. Тому це є добре. І навпаки заставляє сприймати історію по-іншому. Я відверто захоплююся тим світом та стилем, який створив Анджей Сапковський. Він знає місця, де потрібно пожартувати, де необхідна динаміка, а де варто уповільнитися. У нього такий собі мікс, який розкиданий у правильних місцях. Думаю, що відкласти продовження цієї історії на такий довгий період було однією з моїх найгірших читацьких помилок.

Відгуки на інші книги саги можна прочитати за цим посиланням.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 10/10

Advertisements

3 thoughts on ““Відьмак. Вежа ластівки”. Біль та самопожертва

  1. Ну нарешті))
    Для мене “Вежа ластівки” теж найулюбленіша, якщо не брати до уваги першу збірку оповідань, жорстокий світ у всій красі. Все на межі сюру та тваринної жорстокості, людьські збочення та єство показано в усій красі.
    Ну і загалом роман дуже дорослий та серйозний, знайомі герої постають в нових образах (Дійкстра, Йеннефер) нових персонажів, як основних так і другорядних, неймовірна кількість (чого варта сама банда Пугача чи Рієнс) і вони дуже круто виписані, а в акценті всього роману ВІЙНА та ПОЛІТИКА. Все це і робить роман таким брутальним та жорстким.
    Ну, а сцена біля Вежі Ластіки де Цірі зустрілася з усіма своїми страхами, це мабуть чи не найкрутіша сцена всього циклу, і настільки ж крутезно і по “сапковському” жорстко виписана. Неймовірна річ коротше)
    Молодець, що дочитав, маю надію що наступні дві книги не так надовго відкладатимеш 😉

    Вподобано 1 особа

    1. Я дійсно був здивований зміні Йеннефер, вона дуже поміняла свої думки. Щодо Дійкстри, то його було відверто мало, епізодично. Сцена біля Вежі Ластівки нууу дуже крута, мені подобалася досить проста ідея із ковзанами, що дало їй швидкості та маневреності. І бій там жорстокий, але, як ти сказав по “сапковському”.
      Я уже якраз сьогодні дочитав “Володарку озера” і якщо відверто, то прифігів трохи з того всього що там було, від усього… На тижні постараюся і щось нашкрябати)

      Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s