“Відьмак. Володарка озера”. Завершення історії


Анджей Сапковський. Відьмак. Володарка озера // переклад Сергія Легези. –Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2016. – 576 с.


Ось я і тримаю останню книжку саги про відьмака, яка завершує історію улюблених героїв. Звичайно, є ще «Відьмак. Сезон гроз», що передує цій сазі, яка викладена в сімох романах. Це вже інша насолода, яка дозволить ще раз зануритися хоча б трішки в цей фентезійний світ. А зараз я поділюся з вами моїми ще гарячими відчуттями та думками.

Ідея про доповнення білих плям разом із Німуе та Кондвірамурс виглядала мені безглуздою і відверто нудною. Але читаючи далі, їх ставало менше й коли вони з’являлися, то заповнювали переходи між розділами. Усе почало виглядати якось цілісно, а підхід почав подобатися. Хоча однаково спочатку все було занадто заплутано, тому і зв’язати описане до одного цілого досить важко. Далі, коли починаєш розбиратися у всіх паралелях, то приходить розуміння і задоволення від читання. Анджей Сапковський надалі притримується свого стилю та продовжує дивувати неочікуваними поворотами та детальними описами.

“А мислити треба про те, що насправді важливе. Про мету, що світить. Безперестанно. Не розпорошуючи думки на якісь там дрібниці. Тоді — і лише тоді — бажаної мети можна досягнути.”

Цірі наприкінці попередньої книги все ж таки змогла втекти від своїх переслідувачів та знайти Вежу ластівки. Використавши її, вона перенеслася в інший світ. Тепер основною метою є знову повернутися назад додому, боротьба зі своїми страхами, та спроба віднайти давно втрачені сили. Усе ж таки вона Дитя Старшої Крові, для якої ні час, ні простір не є перепонами. Ґеральт із друзями застрягли в жартівливому королівстві, де їх усіма фізичними та магічними чарами тримали в задоволенні. Тому покинути це місце дуже й дуже важко. Йеннефер же перебуває у Вільгефорца, який знущається та катує її, щоби добути інформацію потрібну для нього. А весь іншій світ готується до подальшої кривавої війни.

Думаю, що в цій книжці війна перейшла на перший план і набула свого найбільшого розмаху. Без різниці чи це жорстокий бій між двома ворогуючими арміями, чи бій Цірі за виживання, чи бій Ґеральта за порятунок відьмачки. Усе досягло свого максимуму і вистрілило дуже криваво.

Мабуть, якщо б не було настільки крутого та детального опису найепічнішої битви в історії саги, то ця частина не заслужила б моїх високих оцінок. Вона до останнього нігтя на пальці є просякнута «сапковською» магією. Усе, від деталей самого поєдинку, аж до подій, які відбуваються в польовій операційній, безперервно тримає читача в напрузі. Тут немає справедливості, тільки контрольований безлад.

“— Пацієнта нам зашиє панна Шані.
— Але я того ще ніколи не робила, пане Расті!
— Колись треба починати. Червоне з червоним, жовте з жовтим, біле з білим. Ший так – і напевно буде добре.”

Окремо я б хотів виділити ельфів із паралельного світу куди потрапила Цірі. Тому що у відьмацькому, ельфи є якоюсь блідою тінню тої могутньої та величної раси, якою вони себе вважають. Упродовж усіх книг трапляються поодинокі думки про те, що люди є трішки кращими від мавп чи курей. А ось ельфи, то зовсім інше діло. Виважені, розумні, передбачливі та могутні. Але я цього не бачив допоки не зустрів тих інших, які дійсно показали свою холоднокровність та силу. Вони беруть усе що хочуть, а все інше стирають із лиця планети. Якраз тут відбуваються одні з найбільш аморальніших подій у книзі пов’язані із Ціріллою.

86304ec2866d4dffb4202e76e8cfad12
Сім’я

У романі знайшлося також місце всім забутим героям, які з’являлися впродовж усієї історії. А зустріч із ними була приємною. Також автор дав зрозуміти, як деякі другорядні персонажі вплинули на хід основної історії. А ще він зумів показати героїв із багатьох інших кутів, а деякі взагалі відкрилися з повною силою. До таких можу віднести Емгира, який дійсно здивував мене своїми думками та діями. Такого я точно не міг очікувати.

“— Перемовини про мир — це базар. Ярмарок. Щоб одні могли бути купленими, інші мусять бути проданими. Так світ і крутиться. Справа в тому, аби не купити задорого…
— І не продатися задешево, — закінчив ельф, не підводячи голови.”

Не до кінця для мене зрозуміла вирішальна роль Цірі в майбутньому світу. Упродовж усього циклу письменник відкрито підводив до думки, що тільки вона є головною, тільки вона зможе врятувати цей прогнивший світ від загибелі. З іншого боку, тиснуло її призначення, тому все стане так, як воно й має бути. Усі плели навколо неї свої підступні плани та визначили її долю наперед. Можливо, якраз доводиться зовсім інше, що все можна змінити в будь-якій ситуації, до чого б тебе не готували. Якщо так, то питань до Сапковського немає, якщо ні, то я не побачив наскільки ж вона була важлива.

Я розумію, чому багатьом людям не сподобалася книжка, адже не завжди все завершується так, як хоче читач. У кожного свої думки, передбачення та бажання, які часто не сходяться із баченням автора. Але це його історія, а ми просто гості, які насолоджуємося нею. Так, у мене є думка, що кінець книжки трішки залишили розбитим та незадоволеним, але краще це забути й оцінити сагу цілком. А вона є дійсно крутою, захопливою та продуманою. Тому я радий, що поринув у цей світ. Далі тільки маленький ковток у вигляді «Сезону гроз».

Відгуки на інші книги саги можна прочитати за цим посиланням.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 10/10

Advertisements

2 thoughts on ““Відьмак. Володарка озера”. Завершення історії

  1. Вітаю та співчуваю. Класний відгук.
    Я Володарку перечитав разів зо п’ять, довгий час це був найнеулюбленіший роман серії, я довгий час вважав його найнуднішим. Політичні розбірки, довгі описи душевних страждань героїв, подорожі в часі, а найголовніше це остання книга саги, це мене так гнітило, що я почав ненавидіти цю частину циклу.
    Змінив думку вже коли перечитував Володарку озера від КСД, мабуть подорослішав)

    Подобається

    1. Ну у мене ще залишалася книга “Сезон гроз”, але то не те уже, мабуть. Для мене зараз по крутості ідуть “Володарка озера”, “Вежа ластівки” і “Останнє бажання”. А про подорожі в часі, то скажу що Блейку Краучу тре повчитися в Сапковського (про “Темну вежу” мовчу, там ще той шик). В Краучаьвсе примітивно дуже…
      А що скажеш про призначення Цірі? Мені, здається, що тут Сапковський уже вже так закрутив, що важко було розкрутити…

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s