“Пісочний чоловік. Том 1. Прелюдії та ноктюрни”. Пошук втрачених реліквій

Ніл Ґейман, Сем Кіт, Майк Дрінґенберґ, Малкольм Джонс III. Пісочний чоловік. Том 1. Прелюдії та ноктюрни // переклад Олени Оксенич, примітки Михайла Назаренка. – КМ-Букс, 2017. – 400 с.


“Я слабкий, хапаюся за найближчий сон… спочатку — їжа.”

Перед тим, як я почав знайомитися із творчістю Ніла Ґеймана, знав про нього тільки те, що він пише в жанрах фентезі, жахів і містики. З кожним разом він розкривався для мене з іншої сторони — у створенні цікавих героїв чи змальовуванні унікальних та атмосферних світів. Але уявіть моє здивування після того, як я дізнався, що він також є автором багатьох коміксів та графічних романів. Звичайно, усі знають про комікс «Пісочний чоловік», що отримав багато різних нагород, а читачі просто в захваті від нього. Я ж тільки починаю свій шлях у цей незвіданий напрям у літературі, тому можна пробачити цю недбалість із мого боку.

Коли береш до рук комікс Ніла Ґеймана, то відверто не знаєш чого очікувати, а тим більше не бажаєш розчаровуватися. І, прочитавши половину, розумієш, що стиль письменника відчувається у всьому: у персонажах, у світі, у деталях і навіть у діалогах. А після того, як погортаєш кілька сторінок, то в голові вирують думки, що дивишся на чистої води сюрреалізм. Спочатку ілюстрації не дуже подобалися, але надалі настільки звикаєш до них, що не розумієш, як могло бути по-іншому. Адже вони передають усю атмосферу й незбагненність, що міститься в цій історії. Так, місцями виглядає, що мальовка неакуратна або має вигляд начерків. Але ілюстрації супроводжуються чітким виділенням деталей, які у відповідні моменти передають правильні емоції. А все інше — фантазія читача, якій є над чим попрацювати.

Доктор Ді та його мати

Після кількох випусків, художник Сем Кіт відмовився від подальшої співпраці, але Малкольм Джонсон III, що прийшов йому на заміну, разом із Майком Дрінґенберґом зумів зберегти основний стиль, який прослідковується впродовж розділів. Просто від розділу до розділу Ґейман разом із командою пробували розповідати історію в стилі 70-х чи супергеройському вигляді. Тому спочатку виглядає, що деякі випуски відрізняються у всьому, але перечитавши комікс вдруге, починаєш помічати багато спільного. Також цікавим фактом є те, що кожний малюнок художники погоджували з Нілом і часто доводилося робити багато правок, що ускладнювало роботу. Письменник хотів передати всі свої фантазії, думки та емоції на малюнках, а це ох, як не легко.

“Померти так само природно, як народитися. Однак вони бояться її. Нерішуче намагаються її задобрити.”

Сюжет першого тому (також буду називати його книгою) — це узагалі окрема історія, він глибокий, повчальний та змістовний. Ніл Ґейман для творення цього світу звертається до міфів різних країн, легенд, героїв класичних романів та інших коміксів. Але їхнє використання не є беззмістовним та недоречним. Усе, навпаки, дуже гармонійно вписується в загальну картину. Єдиним мінусом цього підходу є те, що, читаючи комікс, часто нічого не розумієш. Тому, щоби дійсно розібратися та зрозуміти усі деталі, аналогії чи згадки, повинен постійно гортати в кінець книги, де пояснюється дуже багато речей. Усі ці речі сховані у фразах, схожості деяких персонажів, піснях, малюнках. Волт Дісней, Клайв Баркер, Говард Лавкрафт, Роджер Желязни, Вільям Ґолдинг, Стівен Кінг, Джордж Констянтин, Кларк Кент, Крістофер Марло, Джокер, Фредді Меркурі — ви зрозуміли, цей список людей (їхніх напрацювань) чи персонажів, які використав письменник, можна продовжувати дуже довго. Тепер уявіть наскільки обізнаний цей дивакуватий англійський письменник, що може так легко та влучно використовувати різнопланові та непов’язані деталі у своєму коміксі.

Головним героєм серії є Сон або Пісочний чоловік. Він є не таким добрим та приємним сном, який можна собі уявити, він величний та жорстокий. Але схожий більше на жахіття, тому мальовка та загальна атмосфера повністю йому підходять. Пісочним чоловіком його називають через те, що він використовує пісок для управління своєю могутньою силою. Я б назвав його справедливим, адже він вміє робити подарунки через співчуття до людей. З іншого боку, якщо потрібно, то він мститься, але зі смаком і дуже жорстоко. Його образ нагадує мені Ніла Ґеймана, розбурхане чорне волосся та чорний одяг. Просто письменник сам дуже любить чорний колір і каже, що чорний одяг пасує до будь чого, особливо до чогось чорного.

Ця книга розповідає про безглуздість та намагання людини в перевершенні самої себе та в спробі контролю недосяжних для неї речей. Люди уявляли себе настільки могутніми, що хотіли ув’язнити та скорити саму Смерть, а після цього диктувати їй свої умови. Але через свою самовпевненість зловили всього лише її молодшого брата, Короля Снів, відібравши в нього реліквії, що дають йому додаткові надзвичайні сили. Пісочний чоловік десятиліттями очікував слушного моменту, щоб звільнитися із рук людей. Не можуть вони тримати його вічно й точно припустяться помилки. Далі тільки потрібно повернути всі вкрадені речі, які загубилися, без різниці чи вони на Землі в Джона Констянтина, чи в Пеклі в самого Люцифера. Якщо кинути одним оком на сюжет, то виглядає досить так просто, якийсь чоловік шукає загублені речі. Думаю, ви багато аналогій можете привести. Однак попри це, історія затягує, особливо своєю атмосферою та неочікуваними змінами декорацій.

Перший розділ сприймається дуже важко, окрім того, що ілюстрації є незвичними, ще й сюжет кидає в якийсь незрозумілий ступор. Але з другого розділу помаленьку розкриваються карти на події, що відбуваються, починаєш будувати взаємозв’язки між ними та подорожувати із задоволенням разом зі Сном у його намаганнях повернути загублені речі. Уся ця подорож супроводжується багатьма цікавими та неочікуваними героями та ситуаціями. Але найбільш незвичними та ефектними в емоційному плані були зустрічі із Джоном Константином, Люцифером Зірницею, Доктором Джоном Ді та Смертю. Кожному із них присвячений якийсь розділ, а Доктору Ді навіть кілька.

GalleryGraphicNovels_V_1900x900_Sandman_v1_52afa1c6179ff4.20839951
Пекло та демони

Джон Констянтин — це той самий винищувач нежиті та демонів, що приходять у наш світ. Усі знають його із кінострічки «Констянтин» Френсіса Лоуренса, де головну роль зіграв Кіану Рівз. Але багато людей ніколи не задумувались, що герой фільму насправді походить із серії коміксів «Джон Констянтин», що видавалася під крилом DC Comics. Ось Ніл Ґейман і позичив цього чутливого детектива-окультиста, який народився в Ліверпулі, до себе в історію. Він хитрий та досвідчений із частковими магічними здібностями, який має дуже багато містичних знань. Він не є фізично витривалий і сильніших у рази противників старається оминати. В усіх інших випадках для боротьби використовує магічну зброю та брудні прийоми. А ще його кров була спотворена через переливання крові від демона Нергала. Зате вона надала йому здібність швидкої регенерації, що в результаті багато разів рятувала його.

Подорож Сну в Пекло одна із найяскравіших частин першого тому, де все вказує на зв’язок із «Божественною комедією» Данте, а саме «Пекла» й «Чистилища». Після того, як ти бачиш Люцифера Зірницю, білого красеня із чорними крилами, а ще схожого на Девіда Бові, то розумієш, що читаєш дійсно вартісну річ. Окрім того ми зустрічаємо тут інших володарів підземного царства: могутнього демона Азазеля та Вельзевула. Азазель є злим демоном пустелі, що згадується в юдейській міфології, якому приносили в жертву цапа. Він навіть на багатьох малюнках зображений із цапом біля себе. Вельзевул є ж божеством філістимлян, що згадується в Новому Завіті та називається Князем Демонів. Тут Ніл Ґейман згадує іншу етимологію його імені, а саме Володар Мух. Так, усе правильно, той самий Володар Мух з однойменного роману Вільяма Ґолдинга. Насправді, дуже важко виокремити якийсь найкращий епізод між усіма іншими в цьому томі, але поєдинок уяви Пісочного чоловіка та демона Хорозона, герцога Пекла — це щось.

q-kdc-22020-01-usandmanvol1_block_ukraine58-59__1_
Відпочинок

Повертаючись до Доктора Джона Ді, можна сказати, що він один із багатьох яскравих поганців у всесвіті DC. Ді був дрібним злочинцем та науковцем, що використовував свої геніальні знання для розробки дивних та потужних пристроїв для своїх злочинів. Там були й антигравітаційний пристрій, й пристрій для управління свідомістю, що дало йому змогу захопити багатьох членів Ліги Справедливості. Він якраз і був основним антагоністом цієї книги. Після того, як отримав назад реліквію Пісочного Чоловіка, яку відібрали в нього, коли посадили в Аркем, вирвався і продовжив свій гидкий план із контролю над людством. З ним пов’язаний ще один мій улюблений момент — це я про 24 години проведені в цілодобовій забігайлівці разом із Бетті та її відвідувачами.

“Смерть нині переді мною: наче одужання хворого, наче прогулянка в саду після хвороби.”

Останнім згадаю сестру Сна, Смерть, яскраву та колоритну молоду дівчину, яка теж ходить у чорному одязі, як і її брат. Ніл уявляв її білявкою та схожою на рок-співачку Ніку. Але вийшло так, що образ Смерті створив художник Майк Дрінґенберґ, що змалював її зі своєї знайомої. Ось так вийшла кучерява висока дівчина, яка одягнена в чорне та із давньоєгипетським амулетом на шиї, що є символом вічного життя. У цих двох складається дуже життєва та душевна бесіда про самобутність та ціль життя, про втрату мети, про страх перед смертю та обов’язки, які є кожного із них. Це ще один із моїх улюблених моментів.

Я узагалі дивуюся наскільки проникливим та глибоким виявився цей комікс. Нілу Ґейману вдалося створити власного незабутнього та яскравого героя, використати персонажів з інших творів та перетворити на перший погляд просту ідею на нереальний шедевр. Можливо, я пишу у вирі емоцій і не бачу всього поганого в цьому коміксі, можливо, я не маю достатньо компетенції в цьому жанрі, яка потрібна для того, щоб із чистою головою дивитися на все. Тому що є багато людей, яким він не сподобався, або які можуть легко помітити ті недбалі моменти, які не можуть поставити «Пісочного чоловіка» разом з іншими великими коміксами (поки не знаю які це). Але, байдуже, я ж отримав емоційне задоволення від цього витвору Ніла Ґеймана й без сумніву раджу вам спробувати прочитати цей комікс, особливо тим, кому подобаються романи письменника. Тоді ви зрозумієте наскільки крутим і неймовірним він є — як супергерой, тільки в майстерності творити історії.

А тепер забудьте все, що я написав, і хай із легкої руки Пісочного чоловіка на вас упаде кілька піщинок, далі тільки сон, чудовий, довгий та насичений пригодами.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 10/10

Advertisements

2 thoughts on ““Пісочний чоловік. Том 1. Прелюдії та ноктюрни”. Пошук втрачених реліквій

    1. Мені узагалі було якось дуже важко писати, коли сів, то просто поплив. У коміксі стільки деталей, стільки усього, що просто губишся. Але коли почав, то не міг зупинитися. Аж коли глянув, що настрочив близько 1600 слів, то зупинився. Хто то буде читати) І взагалі думав, що те що написав вийшло якоюсь фігньою)

      Дуже хотів написати про будинок Сна і тих двох братів Авеля і Каїна, один з яких постійно вбиває свого брата заради втіхи; також про зациклення сну в сні, воно офігенне; ну і бій Ді з Сном…

      Узагалі багато про що можна було писати, ще такий смішний момент із хлопцем, який грає в м’яча)

      Вподобано 2 people

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s