Королівство шахраїв”. Якщо не можеш перемогти — міняй гру

Королівсто шахраїв. Лі Бардуґо // переклад Єлени Даскал. – Видавництво “Віват”, 2018. – 592с.


«У Кеттердамі немає хороших людей. Їм не підходить тутешній клімат.»

Перегорнувши останню сторінку «Королівства шахраїв» я зрозумів одну дуже дивну річ. В огляді до першої книжки дилогії я вже розповідав, що Кеттердам є схожим на Амстердам у сучасності, тільки все тут із минулого століття. Але є ще інша цікава аналогія, що і призвела до багатьох цікавих думок. Думаю багато людей дивилися кінострічку «Одинадцять друзів Оушена» Стівена Содерберга чи «Ілюзію обману» Луї Летер’є. Там є купка поганців, за яких ми без сумніву всім серцем вболіваємо, що має на меті щось вкрасти і складає багатошаровий план, що вводить глядача в ступор своїми неочікуваними моментами. А тепер дивимося на дилогію про покидьків. Поганці присутні. Різні завдання по викраденню речей, людей і ще багато схожого присутні. План, де кожен гвинтик має зіграти свою роль теж присутній. Схожості не бракує, правда ж? Але це все може бути тільки моя бурна уява… Хто знає…

«Вона навчилася посміхатися, шепотіти, вигинати спину і видавати звуки, яких вимагали клієнти Цьоці Гелін. Вона й далі плакала, але сльози більше ніколи не пролилися. Вони заповнювали порожнину всередині, криницю смутку, де Інеж щоночі каменем ішла на дно.»

Ніхто не вірив у місію Каза Брекера, окрім його вірних друзів, що також підписалися на цю авантюру. Але вони змогли зробити нездійсненне, хоча це могло коштувати їм життя. Крім того, Інеж потрапляє в полон до Ван Ека, крамара, що підставив Каза та всю його команду. Ні грошей, ні важливого члена групи. Без сумнівів, що першою місією в продовженні має бути звільнення Інеж, а далі знайти негідника та повернути гроші зароблені кров’ю.

У мене таке враження, що Лі Бардуґо з кожною книжкою створює цілий новий світ, у який ти занурюєшся із головою і винернеш аж у самому кінці, переживши все те, що стається із головними героями. Разом із ними радієш кожному їхньому успіху та сумуєш при невдачах. Звичайно, що весь час бажаєш, щоб усе склалося тільки якнайкраще й ненавидиш усе, коли стається якась несправедливість. Якщо говорити про локацію, то в першому романі ми маємо і Кеттердам, і Льодовий Палац, то в другій — повністю занурюємося в місто, яке стало героїв рідним. У його жорстоку та безжалістну атмосферу.

Усі персонажі без винятку захоплюють та заворожують своєю загадковістю, яку постійно бажаєш віднайти та розкрити. Так, так, розкрити. Якщо ви думали, що все знаєте про улюблених героїв, то глибоко помилялися. У «Королівстві шахраїв» вони розкриваються перед читачем цілком та повністю, бо багато дізнаємося про їхнє минуле. Після такого емоції, погляди, слова, дотики — відчуваються, ніби особисті та створюють ті потрібні ефект і атмосферу, які роблять читача щасливим.

«Страх — це фенікс. Ти можеш тисячу разів дивитися, як він палає, а він усе одно повертатиметься.»

Тому саме головні герої, а не чудова атмосфера, роблять цю дилогію унікальною та цікавою. Чим далі до кінця, тим усі події стають жорстокішими та жорстокішими, що тим самим змушує підлітків дорослішати дуже швидким темпом. Усі були давно знайомі із безжалісністю цього світу, але до такого вони точно не були готові, тим більше коли назвоні вилазять і їхні демони також. Я ненавиджу зідеалізованих героїв, тому що таких людей не існує в реальному світі. Якраз боротьба зі своєю поганою стороною дає можливість відкритися героям та полюбити їх. Бій із самим собою та боротьба з усім несправедливим може призвести до такого бажаного кінця для покидьків. І тільки це все тримає їх у потрібному тонусі, фізичному та моральному.

crooked_kingdom_

Я б назвав також цю книжку, так званою, головоломкою, де кожен герой відіграє важливу роль, де в правильному місці та в правильний час потрібно виконати частину плану Каза. Інакше все розлетиться в пух і прах. Часом задумуєшся, що все це, можливо, є чистої води імпровізацією, але згодом дізнаєшся, що ні, усе продумано. Сам Каз є глибоким персонажем, думки якого сприймаєш дуже різнобічно та багатогранно, але всерівно здогадатися до чогось дуже важко. Його помста тягне швидко до кінця, звідки вже не можна повернутися. Далі тільки вогонь, що спопелить самого себе, ворогів та друзів. Ось тут і проявляється вся сила іншого персонажа, Інеж. Їй вдалося, не беручи до уваги усю несправедливість, зберегти власну людяність і не дати вогню помсти захопити Каза.

«Припини поводитися зі своїм болем так, наче це щось, вигадане тобою. Ти можеш вилікувати рану, якщо зрозумієш, що вона справжня.»

Узагалі немає бажання відпускати цю атмосферну та похмуру історію. Але для мене все скінчено, з кожною книгою емоції отримуєш тільки один раз. Навіть, якщо перечитувати історію через певний час, усе вже буде не те. А для всіх інших залишиться дуже багато, адже Лі Бардуґо вдалося вкласти в книжку дуже багато речей. Окрім динамічної пригоди, карколомних авантюр, цікавих героїв, атмосферного Кеттердама існують глибокі питання та проблеми, що автор намагається донести до читача. Стосунки, людяність, боротьба, дружба, кохання, втрата — це мізерна частина речей, які можна знайти в романі, адже книжка викликає зовсім різні емоції в багатьох ситуаціях. Якщо ви ще думаєте чи варто читати дилогію про покидьків, то спробуйте повірити мені й надіюся пристанете до боротьби шістки покидьків проти несправедливості, яка отруюює світ.

Автор: Роман Зарічний

Оцінка: 10/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s