“Екзорцист”. Не дайте забрати мене

Пригадаю ще в дитячому чи підлітковому віці під час перегляду стрічки «Екзорцист» або «Той, що виганяє диявола» (1973) Вільяма Фрідкіна я ховався під одіялом і не міг дивитися на ту дівчинку, у яку вселився демон. Ця стрічка в той час справила на мене таке враження, що я довго вважав її найстрашнішим, що вдалося побачити. Але роман Вільяма Пітера Блетті відкрив зовсім інші емоції, які тримали мене міцною м’ясистою рукою впродовж усього часу читання.

Advertisements

“Рік Оракула”. Складно знати майбутнє

Це книга, про яку я нічого не чув, але коли побачив обкладинку, то відразу захотів її придбати. Розумію, що слова звучать відверто тупо. Але ви бачили це всевидяче око? Я теж його побачив і воно мене заманило. Ще й анотація досить така інтригуюча, а ще автор, Чарльз Соул, трохи крутиться у світі коміксів, що вже встигли стати бестселлерами в США.

“Повна темрява. Без зірок”. Знову привіт

Моє знайомство зі Стівеном Кінгом почалося роки два назад із книг «11/22/63» та «Містер Мерседес». На тому й завершилося… Чи то книжки були не ті, чи то я була не готова. Сказати, що мені «не зайшло» — це не сказати нічого. Читалося важко, довго, нудно, з перервами й непереборним бажанням закинути (у мене є максимум 2–3 книжки, які так і не вдалося дочитати). Опісля я авторитетно заявила, що то не моє й більше Кінга я не читаю. Проте десь після 100500 спроби Роман Зарічний таки спихнув мені ще одну книжку — «та спробуй, обіцяю, що сподобається». І не прогадав!

“Не озирайся і мовчи”. Втеча від самого себе

Я довго не наважувався читати одну із найгучніших книжок минулого року «Не озирайся і мовчи», на підтримку якої була проведена масштабна акція #100містНОІМ. А ще згадаємо крутий буктрейлер, після якого в мене просто слюна текла, щоби проковтнути новий роман Макса Кідрука. Але я зачекав, досить довго таки, і прочитав книжку спокійно та без зайвих емоцій.

“Так не можна” або #TRIPSHOCK. 01

Вирішив започаткувати нову рубрику в блозі. Відразу скажу, не знаю що із цього вийде, але спробую. За собою я помітив, що останнім часом друкується така велика кількість книжок, що не вистачає сил усе читати. Але бажання перевищують і списки все складаються, і складаються. Часом вибирає книжки через відоме ім’я автора, часом через жанр, часом через те що читав уже романи цього автора, а часом через хорошу та інтригуючу анотацію. Також часто пропускаю книжки, а потім про них гудить уся мережа. Тоді вони помаленьку їдуть на поличку моїх бажань. Ось так з’явилася ідея рубрики «Так не можна» або #TRIPSHOCK.

“Мюнхгаузен. Правда про неправду”. А що таке правда?

Багато людей ще з дитинства пам’ятають фантастичну історію барона Мюнхгаузена, яка була створена письменником Рудольфом Еріхом Распе. А є ще ті, що тільки знайомляться з чудним вусатим чоловіком та його неймовірними пригодами. Мене ще досі переповнюють позитивні емоції, коли я згадую оленя з деревом на голові, політ на ядрі чи як можна було себе витягнути із трясовини за волосся. Але молодому новелісту Фліксу та художнику Кіселлю Бернду вдалося пропустити цю історію через себе та створити щось нове й незвичне. Ось так ми отримали комікс «Мюнхгаузен. Правда про неправду».