“Не озирайся і мовчи”. Втеча від самого себе

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи. – Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2017. – 512 с.


«Наука – це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає.»

Я довго не наважувався читати одну із найгучніших книжок минулого року «Не озирайся і мовчи», на підтримку якої була проведена масштабна акція #100містНОІМ. А ще згадаємо крутий буктрейлер, після якого в мене просто слюна текла, щоби проковтнути новий роман Макса Кідрука. Але я зачекав, досить довго таки, і прочитав книжку спокійно та без зайвих емоцій.

За цей час люди в українській читацькій спільноті розділилися на два табори: перші — у повному захваті, а інші — вважають цю книгу просто добре продуманим маркетинговим ходом. З анотації та буктрейлера ми розуміємо, що роман буде розповідати про соціальні проблеми в суспільстві та про містичне місце, яке застигло в просторі й часі. А ще якесь лячне та невідоме страховисько, яке дуже нагадує дівчину із кінострічки «Дзвінок», де Гор Вербінськи був головним режисером. Усе виглядає напрочуд добре. Але чи дійсно в цьому романі все настільки добре, що він так сильно пробігся головами читачів та зібрав багато схвальних відгуків?

 

Автору подобається писати про українські міста, особливо про його рідне місто. Тож у «НОІМ» ми знову перебуваємо в красивому Рівному, де Марк разом із батьками та своїм дідусем переїжджає до центру міста. Хлопчик дуже розумний, я б сказав, що вундеркінд, має хорошу пам’ять та любов до науки. Дідусь допомагає йому підібрати нові книжки для читання, які потім обговорюють разом. Окрім того Марк є трішки повненький, що разом із розумовими здібностями поставило його в непросту ситуацію, у якій дуже важко налагодити дружні відносини з однолітками. Тому його дід став другом, із яким можна поговорити про проблеми та складні ситуації в школі.

Такі речі, окрім загальної байдужості оточуючих, часто призводять до відвертого й часто жорстокого булінгу. Насправді будь-яка відмінність підлітка від основної маси, чи то зовнішність, чи то розумові здібності, чи якісь дурні помилки, чи власна думка, яка сильно вирізняється, можуть призвести до цькування з боку таких самих підлітків, які цим захищають себе. А потім і так складна ситуація для дитини огортається байдужістю батьків, що може завершитися летальним випадком, самогубством. Макс Кідрук дуже добре описує життя підлітка у 21 столітті, з усіма ґаджетами, жорстокістю та несправедливістю.

«Бажання вірити не є доказом. Навіть якщо мільйони людей у світі вірять у гороскопи, це не означає, що гороскопи правдиві.»

У цей складний період, Марк знайомиться на даху своєї багатоповерхівки із Сонею, яка теж проживає в цьому будинку. Вона і стала тим поштовхом, який змінив життя хлопця. Дівчина розповідає про секретний «ліфтовий ритуал», виконавши який попадеш у містичне та загадкове місце, де можна сховатися від реального світу. Батько Соні дуже «любить» свою дочку, тому при будь-якій нагоді прикладає руку та дає зрозуміти наскільки сильно ця «любов» гріє йому серце. Насильство в сім’ї — друга соціальна проблема в нашому суспільстві, яку піднімає автор. Уся ця ситуація ще раз показує, наскільки гнилими інколи бувають батьки. Батько чи вітчим часто через свої невдачі і проблеми відіграється на дружині та дітях, викидаючи усю лють через фізичне чи моральне насилля. А мати закриває на все це очі та не може зробити хоч якийсь крок, щоби захистити себе та дітей.

Насилля в школі, байдужість навколишніх людей, безвихідь у певних життєвих ситуаціях та ще багато інших питань, які Макс Кідрук ставить перед читачами у романі. Я все пишу та пишу про складнощі теперішнього суспільства, про болючі соціальні проблеми, а про містичну та загадкову складову мовчу. Це все не просто так, тому що роман складається на 80 % із цього, а може й більше. Я узагалі не розумію навіщо було сюди запихати цю річ із секретним місцем. Замінити все якимось покинутим заводом, складом чи ще чимось і маємо хорошу соціальну драму.

«Є речі, які важко змінити, бо вони поза твоєю досяжністю.»

Тут вийшла ситуація, коли все навколо соціальне й так в’яжеться дуже важко між собою, а містичний елемент просто притримали збоку. Якраз останнє ставить більше питань, ніж дає відповідей. Ні, кінець, особисто для мене, врятував дуже сильно книжку й підходить для жахів чи містики. Такі завершення заставляють добре помізкувати про все загадкове та незрозуміле для людини. Але автор настільки мало розповів про це місце, його природу (добре, його утворення пояснено) та все, що відбувається всередині, виглядає аж занадто натягнутим. А готували мене якраз до містики, а не до соціального роману. Після прочитання враження, що мене обманули.

Але тепер з’явилося бажання познайомитися з іншими його книжками (читав тільки два тревелоги та «ЗУМС»), щоби скласти для себе власний портрет цього українського письменника, який зараз у всіх на вустах. Але якщо порівнювати «ЗУМС» та «НОІМ», то перший роман справив на мене дуже хороше враження і я залишився задоволений. Усього там було вдосталь і все було збалансоване. А тут мені багато чого не вистачило й багато чого, таке враження, було написано для того, щоби збільшити об’єм книжки. Звичайно, є окремі речі, які сподобалися: кінцівка, таємнича містична дівчина, привернення уваги до булінгу, насильство в сім’ї та в школі, байдужість сучасних людей. Але всі ці речі просто вирвані кусками з історії, бо в комплексі вони для мене не зіграли ту роль, яку б мали, для хорошого ефекту.

Поки це найгірша книжка Макса Кідрука, яка була прочитана мною і для якої було зроблене все з маркетингової сторони, щоби стати популярною та успішною в Україні. У житті письменника завжди бувають сильні книжки і слабші, тому цьому дивуватися не потрібно, а сприймати автора загалом. Тому я навіть не ставлю перед собою запитань чи читати наступні книги цього автора. Також завжди знайдуться люди, в яких різняться думки щодо конкретного роману чи історії, яку розповідає письменник. Чи читати цей роман, звичайно, вирішувати тільки вам, але точно не озирайтеся й мовчіть, бо хто знає, що може бути позаду вас.

Оцінка: 5/10

Advertisements

2 thoughts on ““Не озирайся і мовчи”. Втеча від самого себе

  1. Читав “Жорстоке небо” та першого Бота, нічогенькі, але нічого особливого. Нічого більше не купував, бо якось він мені наче зпопсився, хоча поважаю його як наукового активіста, і мені реально зайшов його проект “Quantum” з яким він був декілька разів у Черкасах, мені було дуже цікаво, хоча тема космосу та квантової фізики особливо мене ніколи не “вставляла”

    Подобається

    1. Я читав мало його книжок, але точно планую ще прочитати два Бота, “Твердиню” і ще один тревелог мені залишився. Тревелоги узагалі мені його на ура заходять. Я кілька разів хотів на презентацію “Quantum” піти, але так і не вдалося.

      Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s