“Екзорцист”. Не дайте забрати мене

Вільям Пітер Блетті. Екзорцист // переклад Віктора Морозова. – Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2018. – 320 с.


Пригадаю ще в дитячому чи підлітковому віці під час перегляду стрічки «Екзорцист» або «Той, що виганяє диявола» (1973) Вільяма Фрідкіна я ховався під ковдрою і не міг дивитися на ту дівчинку, у яку вселився демон. Ця стрічка в той час справила на мене таке враження, що я довго вважав її найстрашнішим, що вдалося побачити. Але роман Вільяма Пітера Блетті відкрив зовсім інші емоції, які тримали мене міцною м’язистою рукою впродовж усього часу читання.

Історія тісно пов’язана із родиною Макніл, що проживає у місті Вашингтон у сімдесятих роках. Кріс Макніл є успішною актрисою та найближчим часом стане ще й режисером. Усе в неї складається найкраще в кар’єрному плані. Але в один момент перетворюється на повне пекло, коли з її дочкою Реґаною починають відбуватися незрозумілі речі. Поведінка дівчинки кардинально змінилася, вона почала говорити не своїм голосом, розмовляти на незнайомих для неї мовах, рухати предмети, а ще й до всього жахіття змінюється її зовнішність до стану, якого годі уявити людині. Усі мешканці будинку Макніл також відчувають якусь гірку та смердючу атмосферу, яка тримає всіх у страху.

Перший логічний крок — звернутися до лікаря, який знайде недугу дівчини. Але всі досліди та аналізи не дали бажаної відповіді. Наступний крок — знайти пояснення в психіатра, бо лікарі вже зустрічали багато прикладів роздвоєння особистості в людей. Але й тут мати Реґани зазнала нищівного краху. Останній шанс звернутися до священика, хоча вона й не є віруючою людиною. Єдина надія, яка зводиться до чогось невідомого та нелогічного для неї.

«Нам усім знайомі порядок, сталість, постійне оновлення матеріального світу, що нас оточує. Хоч які крихкі й ефемерні його частинки, хоч які непостійні й мінливі його компоненти, він сам залишається незмінним, пов’язаним в одне ціле законом сталості, тож вічно відроджується знову. Розпад породжує свіжі форми буття, а смерть стає матір’ю тисяч нових існувань. Кожна година, що минає, – свідчення швидкоплинності й одночасно надійності й міцності цієї цілості. Це ніби відображення на воді, що залишається незмінним, хоча вода постійно тече. Сонце сідає, щоб піднятися знову. День щезає в пітьмі ночі, щоб народитися знову таким юним, немовби він ніколи не згасав. Весна змінюється літом, а тоді осінню й зимою, щоб, повернувшись урешті-решт, ще впевненіше запанувати над могилою, до якої вона так рішуче квапилася з першої ж години свого життя. Ми оплакуємо травневий цвіт, бо він зів’яне, але ми знаємо, що одного дня травень візьме реванш у листопада завдяки обертанню того величного кола, що ніколи не зупиняється й вчить нас бути тверезими, коли нас п’янить надія, а в безодні нашого спустошення ніколи не впадати у відчай.»

Католицький священик Деміан Каррас, який трішки ознайомлений з іншою стороною релігії, є тим, кого прохає Кріс допомоги в цій незрозуміло жорстокій ситуації. Побачивши дівчинку та поспілкувавшись із «нею», отець відразу вирішує для себе, що хоче будь-яким чином допомогти в цій біді. Але яким способом, адже він не вірить у те, що дівчина одержима демоном. Каррас до останнього шукає логічне пояснення, апелюючи до психічної хвороби. Адже він вже давно втратив віру. А ще тому, що просто не може признати цього факту, бо одержимість є гіршою від будь-якої хвороби. З усіх персонажів у книжці отець Деміан Каррас є найбільш цікавим, а його психологічний портрет дає зрозуміти, що він постійно бореться зі своїми страхами та сумнівами. І також хоче віднайти віру, хоча це дуже складно.

У романі дуже детально розповідається про психічну хворобу та саму одержимість, що було дуже цікаво читати разом із науковим підґрунтям, дослідами, поясненнями і способами розібратися із проблемою з логічної сторони. Але читати про те, що виробляла й говорила одержима маленька дівчинка настільки важко й часом бридко, що хотілося відразу закрити книжку й пожбурити її далеко на поличку. Після такого я тільки й думав, що за збочена уява в письменника. З іншої сторони, він відверто та без рожевих окулярів показав усе те найгірше, чим і є сам диявол. А ще та соковита мова Віктора Морозова, яку я просто обожнюю. Вона надала того гидкого присмаку впродовж книги та зменшила рівень комфорту до такого рівня, що в деякі моменти серце просто хотіло вискочити із грудей.

«Він стояв і слухав, аж поки внизу змінилися вогні світлофора й меленхолійну мелодію заглушили шум машин, що рухалися М-стрит, та важкий тягар світу, що змучено стікав кров’ю серед викидних газів, благаючи про допомогу.»

Окрім основної історії, автору вдалося вміло створити паралельні сюжетні лінії для другорядних персонажів. Як на диво, вони були цікавими та добре доповнили історію. Детектив, із незвичною манерою взнавати потрібну йому інформацію, прислуга зі своїми кістками в шафі, друг Кріс, що пиячить і немає ніякого стоп крану чи отець Меррін, який мав провести обряд екзорцизму. Але, думаю, що тут усі деталі та ситуації грають власну пекельну музику і створюють напружену атмосферу.

Ця історія ставить перед читачем одвічну боротьбу Добра і Зла. І ще питання віри, тому що в сучасному світі багато людей відмовляються від неї. Ці речі є глобальними, але письменник опускає також читача й до дрібніших речей. Чи то показуючи внутрішніх демонів, чи гріхи та вчинки, які ми вважаємо за буденність, чи нашу слабку волю. Ніхто й ніколи не задумується, що воно, як черв’як колупається всередині нас та прогризає нашу душу, приносячи навколишнім людям багато болі, а самого себе відкриває для «одержимості». У романі був один момент, де отець Меррін ділиться своїми роздумами із Каррасом, чого все ж таки демони вселяються в людей. На його думку, не для того, щоби знищити ту людину, а тому щоби показати оточуючим наскільки їхні душі гнилі і відкрити іншим усю ту гидоту, на яку здатна людина. Війни, вбивства, знущання, голодомор, винищення, насилля… Цей перелік можна писати дуже довго. Звичайно, є люди, які прагнуть вплинути на такі речі, але більшості людей на цій планеті просто начхати на все те, що крутиться далі їхнього носа.

Цей роман точно не рекомендую читати підліткам, але якщо ви хочете його прочитати, то будьте готові зустрітися з дуже бридкими описами та діалогами, які не кожна людина зможе сприйняти адекватно та без наслідків. Але його варто читати любителям жахів, бо тут знайдеться все притаманне цьому жанру та багато філософії на рахунок різних питань.

Оцінка: 9/10

Advertisements

2 thoughts on ““Екзорцист”. Не дайте забрати мене

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s