“21 урок для 21 століття”: не пропустіть заняття!

Ювал Ной Харарі. 21 урок для 21 століття // переклад Олександра Дем’янчука. – Київ: Форс Україна, 2018. – 416 с.


Це одна з тих книжок, до якої довго придивляєшся на поличці, перш ніж почати читати. Тоді береш до рук, прочитуєш перші 20 сторінок… і закидаєш на тижнів 2–3 (реально, так і було в мене). Потім повертаєшся, ковтаєш півкниги на одному подиху, наклеюєш купу стікерів із цитатами, береш із собою у відпустку й дочитуєш у моменти, коли дитина спить. Словом, це одне з найдовших читань книжки, але вона, справді, крута!

Книжка поділена на 21 розділ, кожен із яких піднімає питання чи то роботи, чи то релігії, чи, навіть, людської сутності в цілому. Як на мене, то людство не вчиться на своїх помилках. Ок, час від часу воно їх визнає, нібито щось робить, щоби поміняти ситуацію на краще, а згодом знову йде по вже витоптаному шляху. Та й то не факт, що дійсно щось таки робить, може, так нам лише здається — де докази того, що хтось чи щось уже заздалегідь не продумав для нас сценарій, по якому ми тепер так хвацько граємо щохвилини? Теми там справді цікаві, не нові, але все ж відкриті з іншого боку.

От узяти хоча б вічне протистояння «людина-машина». Як здебільшого це виглядає, супер розумний комп’ютер — робот впевнено перетягує на себе ковдру, не задає зайвих запитань, не істерить, не критикує керівництво, а чітко і швидко виконує поставлене завдання. Круто, ні? Більшість людей проти такого, адже «світ захоплять машини, вони стануть ще розумнішими, отримають згодом інтелект і знищать людство». Голлівудські фільми так глибоко засіли в нашій підсвідомості, що ми, навіть, не хочемо бачити альтернативного шляху. Насправді штучний інтелект та його динамічний розвиток дають неймовірні можливості для нас, людей, розвиватися та рухатися вперед. Звісно, потрібно буде докласти багато зусиль, змінюватися практично щодня, щоби бути не плаву та не втратити своєї професійної вартості. Я чудово розумію, що 50-літньому чоловіку, який половину свого життя провів за станком, не просто буде сісти за комп’ютер і виконувати навіть найпростіші завдання, але без цього йому не вижити. Світ змінюється, він диктує свої правила гри, а чи встигнеш ти зробити свій хід — залежить виключно від тебе. Мабуть, найбільш показовою в цьому плані буде ІТ індустрія. Якщо середньостатистичний програміст так і писатиме код на давно забутому Паскалі й не вчитиме нічого нового, то дуже швидко він опиниться за бортом, а повернутися на корабель хоча б рядовим моряком буде не дуже легко (давненько мені не зустрічалися сініор Паскаль програмісти 🙂

Можна очікувати, що філософські алгоритми ніколи не будуть цілком досконалими. Помилки все ще траплятимуться, ведучи до поранень, смертей і вкрай ускладнених судових розбірок. Однак щоб перехопити роботу…, алгоритмам не потрібно бути цілком досконалими. Вони просто будуть ліпшими за людей.

Інша важлива, і до того ж не менш складна, тема — це релігія, боротьба науки й Бога, протистояння задля виживання чи навпаки. Нічого дивного, що людство повсякчас придумувало для себе опору/виправдання — чи то у вигляді різних богів, чи всемогутнього Всесвіту, та, навіть, пані Фортуни. Мабуть, віра в щось (когось) дає снаги жити, рухатися далі, просто розпочинати новий день.

Людина досить слабка істота, їй складно вчитися новому, бачити позитив та, навіть, вдихати ранкове прохолодне повітря з посмішкою. Простіше нарікати на свою долю, державу, сусіда чи колегу по роботі, який доклав на крихту більше зусиль і таки досяг чогось кращого. Я не кажу, що віра — це погано чи безглуздо, це те, що може врятувати від необачного вчинку або підтримати в складну хвилину, але фанатичне сповідування якоїсь догми без усвідомлення, що можуть існувати інші, якось схильне викликати недовіру.

Сила людей залежить від масового співробітництва, масове співробітництво залежить від продукування масової ідентичності, а всі масові ідентичності базуються на вигаданих наративах, а не наукових фактах чи навіть економічних потребах.

Ювал Ной Харарі відкрив для мене поняття “секуляризм” (від лат. saecularis — світський) — відвернення від релігії як такої в суспільстві, родині, політиці тощо; принцип світськості; зменшення ролі релігії у політичному, соціальному та особистому житті (wikipedia). Це не нове віяння чи релігія, це визнання у сумі з відповідальністю. Давно пройшли часи, коли приналежність до тієї чи іншої віри визначала твою долю — якщо ти народився мусульманином, то ним і загинеш, якщо тебе виховали християнином, то ти нестимеш доброту в маси. Людина змінюється, змінюються її погляди, усвідомлення світу та його проблем. Не важливо в якого Бога ти віриш чи не віриш, важлива твоя позиція у світі і розуміння до чого та чи інша дія може призвести.

Усі (або більшість) давно погодилися, що Ра, Зевс чи Апполон це всього лиш гарна вигадка, яка залишилася лише кольоровою картинкою та кількома сторінками тексту у шкільних підручниках. Можливо, колись так трапиться і з нашими поточними віруваннями? Хтозна. Мені імпонує думка автора про те, що напрям секуляризму не заперечує чужих можливостей чи уподобань, а, головне, він культивує відчуття відповідальності незалежно від твого поточного бачення картини світу.

Люди завжди мають зберігати свободу сумніватися, раз по раз перевіряти, слухати думку інших, випробовувати інший шлях.

Дуже припав до душі й описаний автором шматок про мультфільм «Inside out» від Pixar Studios і Walt Disney Pictures. Відверто, це один із моїх улюблених мультфільмів за останні кілька років. Хто не бачив, обов’язково перегляньте. Дивилася його більше 10 разів точно, але жодного разу не сприймала в такому ключі. Проте якщо подумати, то може і, справді, ми, люди, вирішуємо не так уже й багато в цьому світі, якщо вирішуємо хоч щось. Можливо, ми лише набір функцій та кнопок, які хтось вміло застосовує й тисне. Не хочеться так уявляти своє існування, правда? Хоча спростувати таку теорію досі не вдалося.

Книжка направду класна. Тут ви знайдете багато цікавих та неочікуваних моментів, відвертих викликів та поглядів з іншого кута. Є над чим подумати та вибрати куди рухатися саме вам. Шкодую, що дотепер не була знайома з цим автором та вдячна видавництву BookChef за таке приємне відкриття. Однозначно раджу прочитати «21 урок для 21 століття«Ювал Ноя Харарі, воно того варте.

Оцінка: 9/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s