“Не люди, люди, нелюди”. Такий схожий і такий інший

Не люди, люди, нелюди. Наталка Ліщинська // – КМ-Букс, 2018. – 224 с.


«А от він… Він старів, нехай повільно, значно повільніше, ніж звичайні люди, проте невблаганний скульптор-час прорізав зморшку по зморшці, додав нових рис, та й нової глини щедро доліплював до гінкого молодого тіла.»

«Не люди, люди, нелюди» є другим романом української письменниці, але першим для мене. Наталка Ліщинська вже давно відома у вузькому колі людей як авторка фантастичних оповідань та новел, але широкій публіці вона відкрилася недавно, завдяки дебютній книжці-антиутопії «Нова людина». Я різні думки чув щодо першого роману письменниці. Одні були в захваті, інші казали, що роман нічого нового не приніс для них. Але в руках я тримаю книжку, яка зацікавила мене саме своєю обкладинкою, а потім уже анотацією. За таке потрібно подякувати яскравій українській підлітковій письменниці Ярині Каторж, яка любить займатися геометричними ілюстраціями.

Узагалі читачі в Україні діляться на дві категорії, як я помітив за останні кілька років— одні читають сучасних українських авторів, а інші вважають за краще пропускати їхні романи через різні причини. На жаль, я належу до другої категорії. Але останнім часом усе більше приглядаюся до історій, які пишуть наші письменники, бо книжковий ринок сильно розвивається. І не тільки з’являються нові видавництва, нові перекладні романи, комікси загалом, а ще й, то тут, то там, як гриби проростають українські письменники. Це дуже гріє душу.

Роман Наталки Ліщинської занурює нас у світ, де боги та створіння слов’янської міфології живуть разом із нами. Ми тут зустрічаємося із марою, нявками, душогубами, заморочниками та покручами. Вони живуть та мають свої плани щодо людства, яке одні захищають, а інші використовують у своїх цілях. Усе навколо перероджується, гине старе й народжується нове. Так і в цьому романі гине Засвіття, звідки прийшла Морана, богиня смерті у Світ відомий кожному з нас, як Земля. Але час швидкоплинний і щось нове чекає на всіх, Посвіття народжується, й усі повинні підлаштуватися до цих невідворотних змін.

Одним із головних героїв є саме Морана, або мара, яка завжди приходить, коли помирає людина і пропонує забрати частинку нитки життя, а на заміну забере муки довгої та болючої смерті. Вона більшість часу знаходиться біля солдатів, бо там можна поживитися залишками життя в ширших масштабах. Коли я читав початок роману, то відразу пригадалася «Крадійка книжок» Маркуса Зузака, де також головним героєм є Смерть. Тут Смерть зовсім інша. Я досі не можу збагнути чому авторка зробила її в цій історії настільки розпусною. Але пізніше письменниці вдалося показати Морану з іншої сторони, де жаль, допомога, розуміння часом дивували, адже не зовсім пасують богині смерті.

Славко, або пізніше Владислав, може випити душу, насолодитися емоціями та витягнути дар у схожих на нього створінь. Він є душоїдом, який ще в дитинстві дізнався про свою силу, а тепер, коли подорослішав, хоче здобути багато влади. Останнім героєм якого я б хотів виділити є Григорій Дуборіз — заморочник чи козак-чаклун, який прагне чинити добро, допомагати пораненим і при потребі пожертвувати найдорожчим, що в нього є, його даром, заради іншого не менш дорогого, хоча й давно забутого. Хоча героїв у книжці багато, але мені не вистачило деталізації головних, щоб відкрити їхні особистості трохи більше.

За жанром роман належить за словами автора та й інформації, яку я знайшов, до фентезі, тут є різні світи, міфологічні створіння, магічна складова. Увесь час я думав про містичну сторону через атмосферу, яку створила письменниця. Але мені було мало самої історії про всі ці надзвичайні здібності та про світ, звідки ці створіння прийшли. Хоча акцент у романі більше натиснутий на боротьбу проти зла та боротьбу всередині людини, а не занурення у фантастичний видуманий світ.

А ще тут переслідує читача гнітюча атмосфера — через те, що в центрі сюжету лежить рідна Україна, яку зі всіх сторін хоче поглинути імперія зла, яка запхала свої гидкі пазурі у всі куточки нашої країни. Душогуби, змінники та інші покручі залазять нам у душу та виїдають її, затуманюючи наш мозок. А ціль цієї імперії знищити нашу самобутність та унікальність і полонити під своєю кривавою ведмежою лапою.

Під час читання думки про книжку літали, як футбольний м’яч, то мені подобається, то що таке я читаю. Але дочитавши до кінця я, надіюся, зрозумів думку, яку хотіла донести письменниця. Якби так легко було залізти в голову тим негідникам і зробити правильні кроки для нашого процвітання. Якби можна було змінити події 2014 року. Біль… Втрата… Гордість… Мужність… Ми зараз перебуваємо в боротьбі, як і герої роману проти великої імперії зла. Наш Світ міняється, але разом із нашою боротьбою ми крокуємо в Посвіття, де, надіюся, все буде краще та добріше.

Хотілося б побільше таких романів на межі різних жанрів, які розкривають болючі й важливі сторінки нашої історії. Але такі, де читач має віднайти той підтекст, який ховає автор. Колись я не міг читати класичну українську літературу через усі ті неприховані біль та жорстокість, які були викладені на папері. Час був інший. Тепер час теж інший. Я не можу сказати, що «Не люди, люди, нелюди» є чистим фентезі з усіма його барвами та продуманими світами. Але можу сказати, що Наталці Ліщинській вдалося розмішати цей жанр із тим, що сьогодні для українців є актуальним та болючим.

Оцінка: 7/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s