“Вежа блазнів”. З головою у новий світ

Анджей Сапковський. Вежа блазнів // переклад Андрія Поритка. – Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2018. – 688 с.


“Libri sunt legendi, non comburendi.”
(Книги існують на те, щоби їх читати, а не палити.)

Думаю, що більшість любителів фентезі знають польського письменника Анджея Сапковського. Він відомий саме через сагу про Відьмака, де йому вдалося створити надзвичайно продуманий та фантастичний світ, де кожна дрібниця має своє місце й час. Але у світовій читацькій спільноті думки розділилися, бо багато людей змінили своє враження після прочитання Гуситської трилогії або, як багато називає її, «Сага про Рейневана» й кажуть, що вона є більш продуманою та деталізованою. Ці романи написані в жанрі історичного фентезі, що є новим для мене і ще більше підбурило мій стан перед читанням. Український читач уже мав змогу познайомитися з усіма книжками з трилогії, адже виходила друком у видавництві «Зелений пес». Тепер же видавництво Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» викупило переклад у них, зробило нову ілюстрацію для обкладинки й, можна сказати, ми отримали перевидання цієї історії.

o-o

У цьому романі ми поринаємо в реальну історичну епоху, у часи гуситських воєн, де політичні та релігійні розбіжності перейшли на новий жорстокий рівень. Це час коли імена Ян Гус та Ян Жижка звучали для багатьох як герої, що хочуть добитися рівноправ’я для простого люду. З однієї сторони виступає римська церква, яка створила інквізицію та відправляє в хрестові походи лицарів, які мають донести благі мотиви сповідування «правильної» віри. З іншого боку, стоять послідовники Яна Гуса, який виступив проти папи та римської церкви, яка тільки те й робила, що набивала свої кишені грошима та смертями добивалася влади у Європі. Ідуть 1420-роки, перші повстання в Чехії були придушені, Ян Гус загинув, але справа його жевріє, навіть палає, напротивагу інквізиторським багаттям, де спалювали живими всіх єретиків та відьом. Це час, коли все можна було купити і продати, де за пеленою релігії захоплювалися країни та ставали на престоли ті, хто мав гроші і зв’язки. Про чистоту віри забули одні і другі, бо жорстокість, яка вилізла назовні, перекрила всі, може і благі, початкові бажання.

«Біле поле туману, яке розкинулося навколо, відбиваючи світло, давало досить непогану видимість з одного і другого боку, однак Рейневан їхав у цілковитій темряві, ледь бачачи вуха коня. Найбільша пітьма нависала — як не дивно — над самим гостинцем, поміж шпалерами дерев і густих кущів. Останні не раз мали настільки промовисто демонічні силуети, що юнак кілька разів аж здригався, перебуваючи під неприємним враженням від туману, і мимоволі натягав віжки, лякаючи й без того полохливого коня. Їхав далі, подумки висміюючи свою лякливість. Та як же можна, к бісу, боятися кущів?»

На ось такому тлі й відбуваються події про дивну, але водночас неймовірну, історію про Рейнмара із Беляви, якого потім прозвали Рейневаном. Його спокійне життя в одну мить змінилося стежкою пригод, на яку він ступив через свою надмірну любов до чужих дружин. Адель фон Стерча — це та жінка, яка спокусила своєю чарівністю юного хлопця, поки її чоловік перебував у запалі битв далеко від дому. Запальному коханцю залишається тільки втеча та спроби залягти на дно у якомусь містечку. Але в кожному новому місті, окрім розлючених та жорстоких родичів чоловіка Адель, він потрапляє у все більші та більші колотнечі, які вже з локального конфлікту в родині Стерчів переростають у глобальніші масштаби. На його шляху буде все, чого тільки б він не хотів бачити: розбійники, шабаші, бійки, переслідування, лицарі-розбійники, інквізиція, гуситське військо, магія, містика, зрада… Але, як добре, що на противагу всьому доля може подарувати й випадкові знайомства, які можуть перерости в міцну дружбу. Рейневан має пройти це випробування долі будь-якою ціною, адже справедливість та любов є головними в його житті.

44122203_263522101014735_8138495089233100800_o

Роман просто насичений іменами, містами та ключовими подіями у світовій історії. А самі герої невідомо чи є історичними постатями чи видуманими персонажами. Аджей Сапковський вміло вписав власних героїв у справжні події того періоду. Але саму картину часом було важко сформувати в голові, хоча автор постарався детально зобразити взаємозв’язки між героями та подіями в книжці. У такі моменти я шукав усю інформацію, яку міг знайти та швидко прочитати, щоби легко ввійти в контекст подій та зрозуміти місця, де все відбувається. Як хотілося б якусь красиву карту на форзацах, яка дасть зрозуміти шлях нашого ловеласа. Дурні бажання… Чим далі я читав, тим далі я розумів, що ця межа між реальними та вигаданими героями стерта. Одного разу ти думаєш, що цей персонаж реальний, пробуєш шукати, а виявляється навпаки. Іншого — ти без сумнівів впевнений, що черговий герой є вигадкою письменника, а в результаті він реальний. Один із таких приємних сюрпризів був із Завішою Чорним із Гарбова, який виявився реальною особистістю, що був польським лицарем та дипломатом. Він брав участь у Грюнвальдській битві за що й отримав від короля Владислава II Ягайла у володіння с. Черепин на Львівщині, яке зараз деякі люди можуть знати, як Старе Село.

«Сховане в лісі, оточене трясовиною озерце, хоч і мальовниче, викликало невиразне відчуття занепокоєння, навіть страху. Його гладінь була як смола — така ж чорна й застигла, така ж нерухома, така ж мертва, без жодної ознаки життя, без жодного найменшого руху. Хоча верхівки ялин, що вдивляються у воду, злегка погойдувалися на вітрі, дзеркальна гладінь не була порушена ані найменшою хвилькою. Густу від коричневих водоростей воду зрушували лише пухирці газу, що піднімалися з глибини, поволі розходилися і тріскалися на маслянистій, укритій ряскою поверхні, з якої, немов руки мертвяків, стирчали всохлі гіллясті дерева.»

Я прочитав увесь цикл про Відьмака, але ще досі дивуюся, як Анджею Сапковському вдається придумувати таких живих та колоритних героїв. До кожного з них він підходить ніби серйозно, але водночас із часткою гумору, що беззаперечно пасує кожному.

Щонайперше візьмемо Рейнмара з Беляви, який навчався медичної справи, але завжди тяжів до незвіданих знань у магії. Але в останньому так і не став успішний повною мірою. Мене дуже радує, що головний герой не має ніяких надзвичайних здібностей чи іншої могутньої сили. Він простий хлопець, який аж занадто переповнений юнацькою авантюрністю та вперто йде за своїми, інколи, смішними ідеалами. Він потрапляє у найгірші перипетії та через свою вдачу видряпується з них у наступну смішну та небезпечну історію. Рейнмар мені чимось нагадує головного героя книжок про «Сталевого Щура» Гаррі Гаррісона, Джеймса ді Ґріза, який так само був молодим та авантюрним. Сльози навертаються на очі, адже дехто забув видати й інші книжки з цього циклу.

o-o (1)

Особистість Шарлея узагалі покрита таємничістю, яку автор частково розкриває впродовж книжки. Хоча думаю, що основну загадку він приховав на потім. Шарлей довго сидить у францисканському монастирі, який є для багатьох людей схожим на в’язницю, але після якої всі твої попередні гріхи будуть забуті й ти можеш здобути всього чого бажаєш, хоч стати новим папою. Цьому неоднозначному персонажу дається можливість вирватися з монастирської буденності взамін на допомогу головному герою. Насамперед у цього персонажа я можу виділити логіку та виваженість, які передували його вчинкам. Завжди перед будь-яким бажанням Рейнмара, він насміхався та пояснював, які ж майбутні дії хлопця є не логічними. Але його обіцянка завжди тягла в гущу подій, де бойові вміння та сила завжди ставали в пригоді.

З вигляду дурник, а всередині інтелектуал — це взагалі щось дивне й незвичне. Самсон Медок, мабуть, ще загадковіша особистість, яка через випадковість виникла на сторінках книжки занадто неочікувано. Можна сказати, що цей герой, наділений розумом від одного, а силою від іншого. Він став повноцінним учасником і до цього незвичної парочки героїв. Дуже цікаво було слідкувати за бесідами, де він брав участь, за тим як його недооцінювали з першого погляду та за його величезною силою, яка не раз витягала з найгірших ситуацій. Після Рейневана думаю мій другий улюблений герой у цій історії.

Поганих героїв у романі дуже багато, тому важко описати так, щоб не заспойлерити сильно сюжет. Але дивує зовсім інше, наскільки Сапковському вдається придумувати унікальних та своєрідних антагоністів, що також запам’ятовуються та викликаєють приємні враження. Часто буває у письменників, що їхні добрі герої є проробленими та цікавими, а про поганих персонажів забувають, що погіршує враження від книжки. Великої уваги заслуговує Стінолаз, який сильно відрізняється від інших. Він має свої власні переконання та вважає, що у нього є особливе призначення на цьому світі. Тому він не є фанатиком релігії, як багато інших персонажів. Цей антагоніст запам’ятовується саме своєю реалістичністю та загадковістю. Надіюся, що в наступних романах читач дізнаєтсья дуже багато цікавих деталей про нього.

44286414_263871144313164_6375568948762509312_n

Усі ці деталі та події з першого погляду можуть обтяжувати, але сама розповідь є надзвичайно динамічною, що розбавляє «історичну сухість» упродовж читання. Хоча для пересічного читача, який не звик до епічного фентезі чи надміру деталізованих світів усе може здатися занадто важким для сприйняття. Але в історичну основу роману настільки майстерно та витончено вплетено нитки магії, що часом віриш, що в ті часи, справді, вона була, адже атмосфера того часу вимагає, щоби дива відбувалися на кожному кроці. Тому, окрім динамічності сюжету, магія також допомагає спростити розуміння світу придуманого письменником. Коли читаєш роман, то навіть не помічаєш, що почало відбуватися щось незвичне. Без різниці чи воно пов’язане із паралельними світами, чудовиськами, які можуть просто прийти як гість, відьмами зі своїми закляттями чи іншою незрозумілою чортівнею. Магія усюди, вона чекає, щоби показатися нашим героям, бо вона є незмінною частиною світу Аджея Сапковського.

«Мала Офка Барут була дуже-дуже незадоволена. І дуже-дуже зла на економку. Офка ніколи не відчувала до економки жодної симпатії, надто вже часто її мати вдавалася до допомоги економки, щоби примусити Офку робити те, чого Офка не любила, — а надто їсти кашу і умиватися. Але сьогодні економка дошкулила Офці особливо страшно — силою відірвала її від забави. Забава полягала в киданні плаского камінця на свіжі коров’ячі купи, і завдяки своїй радісній простоті була останнім часом модною серед ровесників Офки, переважно дітей замкової сторожі й челяді.»

А ще незмінним елементом таких історій письменника є гумор, але хто б сумнівався, адже назва роману говорить сама за себе. Ось згадую один зі смішних моментів, де описується гра, яку дуже полюбляли грати тамтешні діти. Вона проста, тільки потрібно кидати пласкі камінці у свіжі коров’ячі купи. З одного боку, воно смішно, але з іншого такого типу гумор і такі деталі ще більше заглиблюють читача в атмосферу XIV століття. Але тут присутньо й багато прихованого гумору, іронія просто пронизує весь текст. Письменник хоче донести усю абсурдність того часу, коли захищаючись вірою та релігією добиралися вершин влади, натомість спалюючи та винищуючи цілі міста. Занадто великі жертви були покладені в той час.

«Вежа блазнів» нічим не схожа на «Відьмака» та й узагалі порівнювати ці дві серії книжок не дуже правильно. Але, як не крути, звідусіль тут відчувається Анджей Сапковський. Його деталізація, вміння пожартувати, його обізнаність в історії та мовах, створення унікальних героїв та динамічних пригод — ось у цих речах ти впізнаєш письменника. Анджей Сапковський дуже досвідчена людина, тому книжка вийшла дуже глибока та інтелектуальна. Чого тільки вартують постійні фрази латиною від героїв роману. Якщо візьметеся за читання книжки і в той час будете їхати в громадському транспорті чи сидіти десь у публічному місці, просто зачитайте ці слова латиною вголос. Оточуючі точно подумають, що ви виганяєте якогось демона. Жарти жартами, але «Вежа блазнів» заслуговує найвищих оцінок, а любителям фентезі читати її просто необхідно.

Pax! Proximum tuum! Sucut te ipsum!

Оцінка: 10/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s