“Бійцівський клуб 2”. Тайлер Дьорден? Знову ти?

Чак Поланік, Камерон Стюарт, Дейв Стюарт, Девід Мек. Бійцівський клуб 2 // переклад Анастасії Рогози. – Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2017. – 280 с.


Ви думали, що Тайлер Дьорден зникнув назавжди? Я буду істерично сміятися вам у лице і ви, навіть, не зможете торкнутися мене. Такого не станеться ніколи, він живе всередині кожного з нас і переходить від хлопчика до чоловіка, утворюючи вічний цикл. А плани в нього зовсім не з простих… Чи це плани в Чака Поланіка не з простих? Чорт знає, де криється правда.

Творчість Чака Поланіка, як і сам автор не, є пересічною. Йому вдалося створити культовий роман, який вийшов друком у 90 роках і став більше, ніж просто паперовою книжкою. Кожен справжній чоловік мав її в себе на книжковій полиці, а тези, які доносяться там стали кредом для багатьох людей. Якою першопричиною було створення графічного роману «Бійцівський клуб 2» я не знаю, але глянемо, що там у середині. Окрім того Dark Horse Comics взялися видавати його й думаю не прогадали, адже після успішної книжки цей комікс приніс їм багато грошей. Але мене більше дивує, що такий сумнівний за всіма рейтингами комікс видало в Україні видавництво, яке до цього такого не видавало, адже ризик досить великий щодо його успішності в нас у країні.

Видання, яке вийшло українською, має тверду обкладинку, що є досить добре, адже об’єм книжки складає близько триста сторінок. Воно зроблене якісно, хоча мені не зовсім подобається папір, який використало видавництво. Комікс складається із десяти розділів та одинадцятого додаткового, який ще дає нам можливість зрозуміти деякі події. Хочу відмітити переклад і як добре постаралися із заміною тексту на книжках, телефонах, бігбордах та вивісках. Відразу помітно, що видавництво підійшло до свого першого коміксу досить серйозно. Також на початку нас чекає передмова Джеральда Говарда, який повірив молодому автору та взявся за редактуру й видання книжки «Бійцівський клуб». Якщо я скажу, що це найцікавіша частина, то ви мені повірите? Ну добре, давайте перейдемо, до найболючішого для мене в цьому коміксі, сюжету.

Пройшло 10 років після завершення подій першої книжки й тепер він називає себе Себастьяном. Він одружений із Марлі Зінґер і вони мають чудового сина, але… Себастьян працює на офісній роботі, яка гнітить його, а Марла грає дбайливу жінку та матір, хоча насправді вони обидвоє такими не є. Вони просто нудьгують, а особливо Марла. Себастьян не може випустити Тайлера, тому вживає постійно таблетки, які не дають вийти на волю тому негіднику. Усе було б добре, якби не дурість деякої людини, яка своїми короткозорим бажанням отримувати задоволення випустила його на волю. Вітайте, Тайлер Дьорден повернувся і принесе Армегодон!

Сюжет настільки простий, наскільки й банальний. Це б ще нічого, якби не було цього очищення людства, яке нищить саме себе. Ось ця глобальна мета мене, здається, й добила. Чому? Просто всі ці моменти, які були крутими і сильними в першій книжці зникли. Звичайно, тут також присутні деякі деталі без яких роман не був б таким популярним: брутальність, відвертість, жорстокість та огида. Але де проблеми людства, якими обросло наше суспільство? Проблема шаблонності та правил, які нав’язують минулі покоління та управлінська влада. Протест проти суспільства споживачів, яких звідусіль заставляють купувати непотрібні речі. Кожний день тисячі людей прокидаються, йдуть на роботу і вертаються не у свою домівку, а в набір речей від яких вони залежні. Й ось перша книжка якраз розповідає про тих одиниць, які змогли вирватися з лап буденності і спробували відчути фізичний біль, який давав їм відчуття, що вони живі. Але в коміксі ми маємо поганих людей, яких просто потрібно знищити… Розумію, що малюнками та хмаринками без детальних описів важко все це показати, але думаю можливо. А так, сюжет вийшов банальний, хоча весь час зустрічає жартами, сарказмом та трешовими моментами. Тому розділи, де фігурували люди із синдромом прогерії (стрімке пришвидшення процесу старіння, сприченене дефектним геном, що не може правильно взаємодіяти з білками), що утворили клуб, де обговорювали свою біду та події пов’язаними з ними, стали для мене найбільш яскравими моментами в коміксі.

І ще більше в мене розчарування через те, що Чак Поланік мав хорошу команду художників та колориста, які справді знають свою справу. Обкладинку та ілюстрації на початку кожного розділу малював Девід Мек, який долучився до коміксів «Шибайголова (Daredevil)”, «Нові месники (The New Avengers)”, «Джесіка Джонс (Jessica Jones)”, «Зелена Стріла (Green Arrow)” та ін. Головним художником є Кемерон Стюарт у якого взагалі за плечима участь у десятках успішних коміксів — «Болотний монстр (Swamp Thing)”, «Людина Кішка (Catwoman)”, «Захисники Галактики (Guardians of the Galaxy)” і багато інших. Я взагалі думаю, що вони частково врятували банальний сюжет своєю хорошою роботою.

Панелі в коміксі чітко виділені з досить широкими поділами, що дає змогу дуже легко зоорієнтуватися між сценами та діями, що зображені на кадрах. На деяких малюнках деталізації трохи малувато, так само як і емоцій, які виявляють персонажі. Щодо останнього, то можна частково зрозуміти, що це зумовлено атмосферою, де всі похмурі, буденні та відповідно беземоційні. Але де-не-де ті емоції так відверто пробиваються, чим спочатку дивують, а потім уже покращують емоційне забарвлення. А ось малюнки на всю сторінку, навіть із додатковими панелями, виглядають дуже ефектно якраз через свою деталізацію. Для прикладу, є момент, де виходить один «справжній чоловік» на імітований ринг у бійцівському клубі, увесь такий у тіні, накачаний та з багатьма синцями. Воно й так виглядає дуже атмосферно та ефектно, але художники додали маленькі панелі, які акцентують увагу на ранах на кулаках, прокушених грудях, вибитих та зламаних зубах. Й ось такі деталі ще більше додають задоволення від малюнку.

Я тут згадав про атмосферу, вона формується не тільки через детальні малюнки, але й добре підібраними кольорами Дейвом Стюартом. Майже всі малюнки містять темного спектру кольори, які формують цю гнітючу, сумну та темну атмосферу. Не місце яскравим кольорам у такій історії. Точніше є одне місце, де підбір кольорів та самі елементи виїдали очі. Я справді не розумію навіщо було накладати зверху на хмаринки та кадри краплі крові, таблетки, пелюстки троянд та ще інші дрібниці. Я б промовчав, якщо б вони були в стилі з основним малюнком. А тут вони й так закривають текст та панелі, тим заставляють додумувати, що там таке написано. А ще той об’єм та кольори елементів доводять просто до сказу. Тут Камерон та Дейв Стюарти постаралися на славу.

Ще хочу згадати про розкадровку, яка формує основу сюжету. Загалом вона добре розповідає історію, яку придумав Чак Поланік та деталізується, коли маємо якісь швидкі події. Але були такі розворти, де дуже важко розібратися над тим, що відбувається. Сам комікс розповідає про людину у якої роздвоєння особистості (добре, що на малюнках вони зовсім різні), але крім цього, часом, і про різні часові періоди. Це само собою може додати деяких проблем у розумінні історії. Але коли на одному розвороті ми маємо дві різні особистості та ще й у різному часі, то таке враження, що тобі в голову заліз Тайлер Дьорден (і знову подяка за те що фон допомагає нам розібратися в часових періодах). Ще будемо говорити про те що художники всіма силами старалися врятувати банальний сюжет?

Мені здається, що Чак Поланік розумів, що він ніколи не зможе написати гідне продовження до «Бійцівського клубу», бо другий раз воно не спрацює, не буде такого масового захвату. І замість того, щоби написати книжку, автор вирішує зробити продовження у вигляді коміксу. Окрім того додав себе в деякі розділи, де показується, як він намагається писати сиквел, але в голову лізуть тільки дурні та незначні ідеї. А його фани просто зловтішаються з нього. Чи то Чак Поланік зловтішається сам із себе через той сюжет, який він написав для цього коміксу?

Я гублюся між «цей комікс нічого не вартий» і «може він геніальний, але я цього не бачу». Малюнок мені сподобався, значить хоча б ця частина тягне мою оцінку вверх. Але сюжет… Не хочу згадувати… Видавництво Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» розпродує «Бійцівський клуб 2» за досить таку смішну суму, як для 300 мальованих сторінок, тому, закривши очі на сюжет можна купувати, читати й насолоджуватися хорошим малюнкам.

Оцінка: 5/10

Advertisements

2 thoughts on ““Бійцівський клуб 2”. Тайлер Дьорден? Знову ти?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s