“Ночеліт”. Не тільки фентезі одним

Ночеліт. Джордж Р. Р. Мартін // переклад Роксолани Машкової, Олександра Руденка, Нати Гриценко. – КМ-Букс, 2018. – 400 с.


Ім’я Джоржа Р. Р. Мартіна знає чи не кожна людина через фентезійну сагу «Пісня льоду та полум’я». Але, навіть, якщо існують люди, які не чули про його книжки, то знають один із найпотужніших серіалів останнього часу «Гра престолів» від телеканалу HBO, знятий за мотивами історії, яку пан Мартін пише ще досі. Світове ім’я письменника асоціюють якраз із цим циклом, але мало кому відомо, що письменник створив ще один власний фантастичний світ під назвою «Тисяча світів», до якого входять окремі повісті та оповідання. Деякі з них повністю самостійні, а є пов’язані, і після прочитання видно — фантазія письменника може рухатися в будь-якому напрямку. Історії написані в цих світах здобули нагороди Г’юґо, Локуса, Неб’юла, Брема Стокера та багато інших, що свідчить про визнання творів автора і у науково-фантастичному жанрі. Особисто мене підкупає те, що у цих історіях Мартін зумів пов’язати наукову фантастику із фентезі, жахами та трилером. Це дало досить цікаве емоційне забарвлення під час читання.

У видання «Ночеліт» входять повісті «Ночеліт», «Пісня для Лії» та оповідання «Блокатор», «Вихідні на війні», «І вбивати людей не смій!», «Ні зоряних кілець барвного вогнеграю». Також потішить читача передмова та післямова Володимира Арєнєва й чудові примітки до кожного із творів, що дасть розуміння більшої глибини тексту, передісторії та цікавих фактів. Мій рейтинг очолюють «Ночеліт», «Пісня для Лії» та «Блокатор», про що я розповім докладніше далі.


“Ночеліт” (“Nightflyers”), 1980

На околицю нашого Всесвіту відправляються в експедицію дев’ять науковців, які мають одне завдання — вивчити волькрин, загадкову іншопланетну расу. «Ночеліт» — єдиний доступний корабель, капітан якого згодився на цю авантюрну подорож у невідомі частини космосу. Але таємниця волькрин не єдина, яку мають зрозуміти пасажири, бо є ще космічний корабель зі своїми власними таємницями. Капітан цього судна Ройд Еріс. Він закритий в одному із відсіків, який має власну систему життєзабезпечення і керує всім через голосовий зв’язок та власну голограму. Команда зібралася досить цікава: телепат, психосенска, ксенотехнарка, кібернетикиня, ксенобіолог, лінгвісти, генетично покращена людська модель та адміністратор, який є провідником місії. До старту залишилися лічені хвилини й увесь безкраїй космос відкритий перед «Ночельотом».

Я думаю, що вартує прочитати цю повість хоча б для того, щоб дізнатися ось ці невідомі професії людей, що увійшли до складу команди. Цікавий факт написання цього твору: Джорджу Мартіну сказали, наукова фантастика та жахи — це жанри, які не можливо пов’язати. Звісно, молодий автор хотів показати зворотнє, тому взявся писати «Ночеліт». За атмосферою повість багато чим може нагадати кінострічку «Чужий» Рідлі Скотта, темно, лячно та холодно. Напруга під час читання найбільш слушний опис моїх відчуттів. Деякі неочікувані підходи автора виглядали досить ефектно й таке враження, що тоді він підсвідомо думав про свій довжелезний, відомий всім цикл. Вважаю, що якраз цікаве перемішування жанрів зробило повість найкращою в збірці. А ще любов до космічних кораблів. 

У цієї повісті існують дві кіноадаптації. Перша кінострічка знята в 1984 році Робертом Джаффе. За її основу взято першу версію повісті (потім вона була доповнена, про що дізнаєтеся із приміток у кінці книжки), тому деякі імена персонажів у фільмі відрізняються. Цьогоріч телеканал SY FY відзняв серіал за мотивами цієї повісті, який маєте можливість переглянути. На жаль, такої змоги в мене поки не було, але в плани він є — це ж наукова фантастика в перемішку із жахами.

“Блокатор” (“Override”), 1973

Багато його історій, як я писав, існують окремо. Але існують і такі, що доповнюють одна одну, або відбуваються на тих самих планетах. «Блокатор» разом із «Ніхто не живе в Новому Підсбургу» («Nobody leaves New Pittsburgh») та «Людина м’ясний-будинок» («Meathouse Man») складають таку собі маленьку трилогію.

Неочікувано для себе я прочитав оповідання про ходячих мерців. Але тут усе трішки по-іншому, бо мерці ходять не самі собою, як усі до цього звикли. «Блокатор» розповідає історію головного героя Кабарайджяна, який працює оператором трупів. Усе просто, він керує ними через спеціальний трупоконтроллер і це дає змогу потрапити у найдальші та найнедоступніші печери, щоби добувати дорогоцінне каміння. Світ, у якому потрібно займатися такими речами, виглядає жорстоким, тому події, що тут відбуваються, є без сумніву небезпечними.

Мене приємно здивувало, що письменнику вдалося в такому короткому оповіданні досить майстерно змалювати своїх персонажів разом з описами планети, де відбуваються події. Концепція управління трупами виглядає досить дивно та провокативно, але водночас креативно.

“Вихідні на війні” (“Weekend in a War Zone”), 1977

Що це за світ такий, де люди бажають потрапити на війну, ще й платячи за це величезні гроші? А все для того, щоб отримати емоції та задоволення від усієї цієї жорстокості та заробити власні бали, які просто є біганиною за цифрами. Коротке оповідання, яке заставляє поставити перед собою кілька філософських запитань. Джордж Мартін приводить читача до краю людської совісті та копає його прямо в прірву. Я тут знайшов багато алюзій до певних епізодів серіалу «Чорне Дзеркало» («Black Mirror»), де так само перебільшують людські проблеми, які показуються відкрито та жорстоко. Війна… Людська самозакоханість та бажання влади змушують вбивати одне одного. А тут просто медальки за вбивства…

Всупереч питанням, які піднімає письменник мені трохи не вистачило емоційності, хоча реалістичність історії жахає, бо це може відбуватися й зараз.

“І вбивати людей не смій” (“And Seven Times Never kill Man”), 1975

«І вбивати людей не смій» одне з таких оповідань, які ще раз доводять, у світі Джорджа Мартіна існує 1000 світів, на яких можуть відбуватися зовсім дивні та різні речі.

Це оповідання розповідає про групу людей під назвою Сталеві Янголи. Вони релігійні фанатики, які вирішили прилетіти на чужу планету та просто відібрати землі в джаенші, місцевої раси. З одного боку, це досить примітивна раса, яка поклоняється невідомим пірамідам. Але їхні шанування тварин та рослин створюють враження гармонії із природою. А люди ж тут виступають у ролі загарбників, які знищують довкілля та місцеве населення за відмову слухатися їхніх наказів.

Історія нашої планети налічує багато таких прикладів, коли колоніальна політика держав руйнувала та домінувала над слабшим противником. У такі моменти одні релігії утворюються чи модифікуються, а інші просто руйнуються, а інколи відбувається культурне злиття зовсім протилежних рас, націй та народів. Тут було багато цікавих описів побуту джаенші, їхньої релігії, жорстокості людей. Але якщо б забрати відмінність зовнішності, яка дає можливість назвати джаенші іншопланетянами, то можна сказати, що ці події відбуваються десь у джунглях Амазонії. Тому своєрідно, але цікаво.

“Ні зоряних кілець барвного вогнеграю” (“Nor the Many-Colored Fires of a Star Ring”), 1972

Події оповідання «Ні зоряних кілець барвного вогнеграю» відбуваються на палубі Зоряного кільця «Ніде», який має сотні кілометрів діаметром. Це величезна наукова база. Її ціль дослідження невідомого місця, у яке вони потрапили через загадковий вир. Ця територія лякає, бо далі нічого не видно, навіть найменшого блимання зірки. Таке враження, що далі порожнеча і науковці перебувають в Ніде. Просто хтось забув добудувати кусок Всесвіту.

Мені сподобалися роздуми Джорджа Мартіна про місце людини в безмежному космосі. Ми з вами просто маленька краплинка в океані, яка просто хоче його дослідити. Можемо усвідомити цю безмежність? Чи справді може бути кінець космосу? Думаю, якщо б потрапити в таке місце, навіть із командою науковців, то найближчим часом можна з’їхати з глузду через усвідомлення, що ти самотній у всьому цьому безмежжі або просто ізольований. І виходу в тебе немає…

“Пісня для Лії” (“A Song of Lya”), 1973

Люди розвинулися до таких висот, що почали колонізувати інші планети, а на деяких робити власні поселення для налагодження дипломатичних зв’язків та торгівлі з місцевими расами. Одне з таких поселень знаходиться на Шкії, планеті, де місцева раса далеко відстає в розвитку від людської. Таке враження, що їхній розвиток законсервований. Зовнішньо шкіни не відрізняються сильно від людей, не враховуючи деякі відмінності, але їхня релігія виглядає жорстокою. Кінцевим результатом віри є самогубство у віці від сорока до п’ятдесяти років. Але більш дивним є те, що повністю всі жителі цієї планети ідуть на цей крок добровільно із радістю в очах. Вони називають це єднанням, а по факту дозволяють місцевим невідомим «паразитам» сісти на голову, щоби помалу забрати шкінів до себе.

Усе б нічого, місцева релігія для місцевих шкінів. Але так сталося, що деяким людським колоністам прийшло до душі навернення й вони теж хочуть пройти обряд єднання. Тому керівник поселення Діно Валькаренґі запросив на допомогу двох «Талановитих», Лію та Робба, які вміють читати думки та відчувати емоції. Не так просто розібратися в Культі Єднання, зрозуміти причину добровільного самогубства та причини через які люди змінили свою релігію на релігію шкінів.

Я б не сказав, що така ідея паразита для мене є оригінальною після стількох пройдених комп’ютерних ігор та переглянутих фільмів. А все тому, що таких невідомих створінь у своєму досвіді я зустрічав багато й успішно знищував. Але для мене ця повість на другому місці в збірці за всі ці атмосферні описи планети, печер, шкінів та паразитів, перемішані із надзвичайними здібностями Талановитих. І ще більше за всі ці філософські роздуми щодо першопричин поведінки місцевої раси та спроби розібратися в ситуації.


Не знаю як ви, а я б із радістю почитав якийсь товстенький роман Джорджа Мартіна в жанрі науково фантастичних жахів. Тому пропустити цю збірку, якщо ви читаєте чи прочитали всі видані книжки циклу «Пісня льоду й полум’я», неможливо. Інакше, ви просто не знаєте письменника, який створив чудові планети, до яких колись, може, повернеться. Звичайно, якщо усе ж таки допише свій вічний цикл.


5 thoughts on ““Ночеліт”. Не тільки фентезі одним

  1. Класний в тебе вийшов відгук, тобі вдаються відгуки на збірки, цікаво читати. Ось раджу дочекатися циклу Дикі карти/Wild Cards українською, я в свій час був надзвичайно вражений, думаю тобі зайде також.

    Вподобано 1 особа

    1. Не знаю, мені не дуже подобаютсья) Та й до збірок я відношуся холодно, порівняно із романами чи повістями) Але інколи читаю, окрім того ось таку точно не міг пропустити. А про “Дикі карти”, то надіюся будуть видавати, але там книг він написав багацько просто.

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s