“Бетмен. Убивчий жарт”. Врятувати Джокера

Алан Мур, Брайан Болланд. Бетмен. Убивчий жарт // переклад Євгена Музиченко. – Видавництво “Рідна мова”, 2018. – 72 с.


До цього року Алан Мур разом із багатьма іншими відомими іменами у світі коміксів були для мене пустими словами. Тому, коли збираєшся, читати класику чи сучасні комікси, які у світовій спільноті зайняли своє місце, то завжди гнітить думка, що цей шедевр, звичайно, має сподобатися. А якщо ні, то у твою сторону полетять гнилі помідори, а у випадку Джокера зустрінешся із найстрашнішими пастками. Алан Мур, мабуть, один із найвідоміших сценаристів у комікс індустрії, що за свої роботи отримав безліч нагород. До всього цього, він є співзасновником видавництва «America’s Best Comics» і його вважають також одним із найвпливовіших новаторів у цій галузі.

Сьогодні я буду розповідати не про «Вартових», «Лігу видатних джентльменів», «V — значить вендетта» чи «Болотну тварину». Вийшло так, що я почав знайомство з Аланом Муром із «Бетмен. Убивчий жарт», хоча велике бажання було почати саме з «Вартових», які також вийшли друком українською мовою. Але не можливо було стриматися, після того, як узяв у руки цей комікс і побачив «щиру» усмішку Джокера. У більшій мірі, зіграло те, що я його обожнюю, як антигероя. А цей комікс є хорошим для знайомства з Бетменом після «Бетмен. Рік перший», тому роздумувати тут було лишнім.

«Бетмен. Убивчий жарт» — ваншот, який вийшов друком у 1988 році з під рук Алана Мура та Брайана Болланда, що припадає на період під назвою «Криза на Нескінченних Землях». Цікавим фактом є те, що Мур дуже холодно ставився до можливості створення коміксу про Бетмена та Джокера. І саме Болланд прийшов до нього із проханням та переконав, усе ж таки, взятися за роботу над цим коміксом. Історія, яка розповідається тут, сильно вплинула на подальший розвиток DC Всесвіту. З нею почали рахуватися під час створення суміжних коміксів, де змальовувалися герої з «Убивчого жарту». Окрім того, цей ваншот стоїть на одному рівні із «Бетмен. Рік перший» та «Бетмен. Повернення Темного лицаря» Френка Міллера, які, разом взяті, найкраще розкривають особистість Бетмена.

Українському читачеві випала можливість ознайомитися із виданням делюкс у твердій палітурці, яке складається із 72 сторінок. На початку маємо передмову Тіма Сейла, який був художником у таких проектах, як «Бетмен. Темна перемога» (2002), «Бетмен. Довгий Гелловін» (1999), «Бетмен. Впійманий лицар» (1996) та «Жінка-кішка: у Римі» (2005). А в кінці – післямову Брайана Болланда, що є художником коміксу і в якій розповідає, як вони з Аланом взялися за цей авантюрний проект та можливість розфарбувати комікс, коли його вирішили оцифровувати, щоб надати нове життя у 2007 році. Окрім цього на останніх сторінках (чим мені подобаються делюкси) можна переглянути скетчі з архівів художника та побачити фотокартку товариша, з якої взята ідея для обкладинки. Болланд також малював «Бетмен: Чорне й біле» (1996–2014), «Суддя Дредд» (1977–1981), «Камелот 3000» (1982–1985) та інші, багато з яких виходили донедавна. Також наприкінці на читача чекає сюрприз, маленький комікс із назвою «Безневинний хлопець», яку особисто створив Болланд для перевидання.

Сюжет коміксу розповідає трагічну історію Джокера, його безум та комедію в якій він живе. Але Алану Муру розкрити одного героя занадто мало, йому потрібно показати обох одвічних ворогів, Бетмена і Джокера, з різних сторін. Показати спроби Брюса Вейна простягнути руку порозуміння та безвихідне становище Джокера. Бетмену потрібно спіймати його, бо злочинець знову втік із психічної лікарні Аркхем. Ми почергово переходимо від сцен із Бетменом до сцен із теперішнім Джокером. І це все перемішано із минулим Джокера, де повільно отримуємо розв’язку, як з’явився на світ один із найзловісніших злочинців. Ціль Джокера проста, довести Бетмену, що кожна людина є психом і кожного можна зламати, а далі тільки безумство, що не є таким жахливим.

Світлина від Trip w/ Book.

Алан Мур веде розповідь дуже майстерно, він грається із читачем показуючи інформацію частинками, створивши послідовність подій у теперішньому та минулому, які призведуть до фінальної зустрічі Бетмена та Джокера. Спочатку коли дивишся на панелі з минулого, то не розумієш чого між чорно-білими малюнками роблять ці оранжевого кольору креветки. Наприкінці усе складається, Алан Мур використовує образ Червоного Ковпака, під яким ховалися, різні вороги Бетмена, й усі кольорові елементи тепер набувають смислу. Й узагалі, момент перетворення на Джокера вважаю найдраматичнішим у цьому коміксі. Тут, звичайно, можна сперечатися, адже фінальна розмова двох ворогів також дуже сильна та драматична, але кожному своє. Якраз підійшов до моменту, що діалоги виглядають неймовірними. В один момент ми отримуємо глибокі діалоги між двома ворогами, які намагаються зрозуміти один одного, а в іншому безумні жарти Джокера, що вибивають із колії адекватності.

Історія сама собою є жахливою, трагічною та жорстокою. А Брайан Болланд зумів створити два шедевральні образи. Щодо Бетмена, то вигляд він має брутальний та завжди готовим до дій. Тут простіше, бо ми не бачимо лиця Брюса Вейна, яке ховається за маскою. А щодо Джокера, його образ вганяє спочатку в жах, але після прочитання на обличчі помічаєш увесь його біль, захований за гримом клоуна. Минуле намальоване не зовсім у чорно-білих тонах, більше схоже на сепію, але це не міняє відчуття подій, які давно відбулися. Щодо кольорових панелей, то мені не завжди подобалися кольори у які було розфарбовано їх та не вистачало насиченості в образі Джокера. Загалом Болланд використовує досить стриману палітру, але тоді не зовсім доречно виглядає яскраво-жовта сорочка Барбари Гордон. Також на деяких панелях дуже бідно виглядав задній фон із простою градієнтною заливкою. Але на цьому можна всі недоліки завершити, бо атмосферу художник створив холодну та трагічну. Й особливо, доповнюють її емоції не тільки на лиці Джокера, а інших героїв коміксу. Вони настільки відверті, що віриш в усе, що хоче розповісти Алан Мур.

Image result for бетмен убивчий жарт

Проаналізувавши прочитане, виглядає, що Бетмен та Джокер, як одне ціле та пов’язані навічно. Вони протилежність один одного, які водночас доповнюють один одного. Вони люди однієї нещасної ситуації. Перший у дитинстві втратив батьків, другий у дорослому віці втратив сім’ю. Перший бажає очистити світ від злочинності або хоча б Ґотем. У другого на руках сотні смертей та бажання довести світ до безумства у якому живе він сам. Жорстока реальність вічних ворогів.

Цей комікс у деякі моменти важко читати через усю брутальність та жорстокість, але історія, яку хоче розповісти Алан Мур варта вашої уваги. Тим більше назва «Убивчий жарт» не просто так, але зрозуміти витонченість жарту зможуть тільки ті, хто пізнає самого Джокера. І головне після цього нікому його не розповідати, бо тепле місце в Аркхемі на вас уже чекає, через ті дурниці з ваших вуст для оточуючих, що можуть прозвучати. І загалом жарти в Джокера своєрідні, тому дивитися із радісними очима на їхню візуалізацію не вийде. Порада, тримайтеся під час читання всіма руками реального світу.

Сюжет: 10
Малюнок: 9
Атмосфера: 9
Переклад: 10
Ціна/якість: 10

Оцінка: 10/10

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s