“Сплячі красуні”. Світ без жінок

Стівен Кінг, Овен Кінг. Сплячі красуні // переклад Олександра Красюка. – Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2018. – 880 с.


«Насправді шлюби руйнує те, що залишається не промовленим.»

Письменство для цієї сім’ї стало вже сімейною справою. Старший син Джозеф Кінг (але його знають під псевдонімом Джо Гілл) зумів показати свій талант у збірці фентезі оповідань, романах «Роги», «Коробка у формі серця» та «Пожежник». Щодо Овена Кінга, то, окрім кількох оповідань, його творчість поки не принесла великого успіху. Тому перед читанням відразу задумався, що Стівен Кінг хоче допомогти своєму синові на старті його письменницької кар’єри пишучи роман «Сплячі красуні» в співавторстві, де зони відповідальності письменників розмазуються в загальній картині історії. Тому глянемо, що з цього вийшло в результаті.

Цілу планету в один момент зненацька захоплює невідомий та жахливий вірус — усі жінки після того, як закривають очі й поринають у сон, засинають навічно. А їхні голови прямо на очах, а потім і тіла, покриваються коконами із невідомої речовини. Цю оболонку чіпати не варто. Бо під час спроби розбудити жінок, вони перетворюються на жорстоких монстрів, які легко можуть відірвати будь-кому голову чи відкусити шматок тіла. І все це без різниці чи ви були хорошою парою, чи жили в шлюбі десяти років. А після того, як шкіднику та іншим присутнім завдано непоправної шкоди, знову заснути та оповитися коконом. Але поміж усіх жінок, одні з яких віддаються владі сну, а інші пробують вживати важкі наркотики чи інші стимулятори для організму, щоби протриматися без сну якнайдовше, є жінка на ім’я Євка Блек, що має стійкий імунітет до цієї хвороби. Поступово у світі залишаються одні чоловіки, які легко доведуть його до стану хаосу й підуть на найжорстокіші кроки, щоб знайти ту невідому, яка може засинати та знову прокидатися. Але важко писати про увесь світ, тому ми опиняємося в маленькому містечку Дулінг, що розкинулося десь між гірським масивом Аппалачі. Якраз тут і відбуваються всі події, які стануть вирішальними для людства.

«Матері природні працівники правоохоронних органів, тому що немовлята, як і кримінальники, часто бувають агресивними й деструктивними. Якщо ти змогла подолати свої перші роки материнства, не втративши витримки, не сказившись, тоді, певно, ти зможеш мати справи й із дорослими злочинцями. Ключовим тут є не реагувати, залишатися дорослою…»

Автори придумали досить цікаву ідею апокаліпсису, де найкраща половина людства засинає в невідомих оболонках, а жорстокі та сильні чоловіки поступово будуть гинути без можливості народжувати дітей. Цей роман так і кричить, що динаміка та неочікувані повороти пасують йому якнайкраще. Але читаючи ти просто тонеш від тієї кількості води, яка ллється на читача. Стівен Кінг обожнює у своїх книжках створювати багато персонажів, пов’язувати їхні долі та разом ставити перед невідомим. І також багатьом відомо, що затягнуті початки, то звична справа для нього. Тому багато читачів, які хочуть познайомитися із цим письменником не можуть зачепитися на той гачок, який протягне їх через усю його творчість. Й ось разом з Овеном вони створили стільки персонажів, головних і другорядних, що більшість ти просто не пам’ятаєш після прочитання. А щось цікаве починається аж на середині книжки. До цього часу ми повільно знайомимося з усіма десятками героїв і ще повільніше дізнаємося про істинну появу цієї невідомої сонної хвороби. І навіть у другій половині все розвивається без бажаної динаміки, бо тільки починається той розвиток, який очікуєш, то відразу виливають відро води і відводять від основного сюжету.

У книжках Кінга різноманітні жахіття відкрито зустрічають читача, але завжди він вивертає також на показ усе те найгірше, з чим людина проживає своє життя. На початку книги ми дізнаємося, що присвячена вона чорношкірій американці Сандрі Бленд, яку брутально заарештували в Техасі 2015 року за дрібне правопорушення дорожнього руху, а за кілька днів знайшли повішеною в камері місцевої в’язниці. Проблеми фізичного та морального знущання над жінками, меншовартості чоловіків, які самостверджуються шляхом дітей та жінок, сексизму щодо жінок постійно були, є й будуть актуальними у світовому суспільстві. Стівен Кінг завжди підтримував усе, що протидіяло насильству в сім’ї. Тому в «Сплячих красунях» усі ці речі щодо жінок піднімаються з різних сторін, хоча й занадто, як на мене. А все тому, що постійно забуваєш про основний сюжет.

Головними героями тут є жінки та чоловіки, де підібрані таке враження всі їхні типи, які ми можемо зустріти в житті. Ми маємо тут жінок-лідерів, жінок-домогосподарок та матерів, жінок, які добиваються визнання в чоловіків, жінок-злочинців, яких довели до цього чоловіки, жінок-наркоманів, яких тримають при собі чоловіки та забуті чоловіками жінки. Щодо чоловіків, то тут присутні моральні та фізичні насильники, чоловіки, які вважають що місце жінки на кухні, самозакохані дурні, відверті лицеміри, зрадливі поганці, які вважають, що переспати з іншою це правильна природа речей і поодинокі випадки адекватних та спокійних чоловіків. Кінги довели всі ці проблеми сумісного життя жінок та чоловіків до крайньої точки, де сховатися вже за своїми оболонками не вдасться. Вони заставляють задуматися чи не кращий був би світ без чоловіків, де їхня беззмістовна жорстокість приносить стільки бід та проблем.

«Інтернет це такий яскраво освітлений дім, що стоїть над темним підвалом з брудною долівкою. Вигадки розростаються в тому погребі, як гриби. Деякі смачні, більшість – отруйні.»

Особисто для мене чоловіки, які піднімають руку на дитину чи жінку, вартують менше, ніж лайно в гноярні. Чоловіки, які вважають жінок менш вартісними в професіях, темах для розмов чи ще схожих ситуаціях, стелять наступний шар лайна на тому ж самому місці. Але це не змінює факту, що читаючи я просто продирався через текст, щоб зловити той маленький струмок сюжету, який має розповісти, що це за така Аврора. У деяких випадках було враження, що я читав якийсь феміністичний трактат про негідників чоловіків, який залили такою кількістю води, що вибратися звідти вже неможливо. Тому добре, що ближче до середини книги події почали обростати новими поворотами, розкриватися карти та збільшуватися динаміка історії. Якщо порівнювати в плані емоційності та напруги, то інший роман-апокаліпсис Стівена Кінга «Зона покриття» (на жаль, «Протистояння» ще не читав) виграє в десятки разів.

Часто буває, що коли читаєш книги в співавторстві, то важко зорієнтуватися, які частини роману писали письменники. Але напевне вся магічна складова, яка присутня в романі, належить Овену Кінгу, а вся брутальщина й дикість Стівену Кінгу. Узагалі ось ця магічна чарівність, таке враження, описує саму чарівність жінки, її красу та спокій. Тому я ще більше переконаний, що це писав не Король Жахів. Також були моменти, які відчуваються сухими, що, можна припустити, належали молодшому сину. А все інше добре переплелося в одну оповідь, не даючи відрізнити хто відповідав за який кусок.

І що ми отримали? Феміністичний апокаліпсис написаний двома чоловіками: що для більшості жінок буде звучати досить дивно, а для більшості чоловіків — “чому це чоловіки не можуть писати феміністичні книги”. У деяких випадках роману не вистачало гостроти, динаміки, але в інших він радував проблематикою, цікавими ідеями, магією та незвичними поворотами. Тому, беручи до рук цю книгу, розумійте, що змушені будете закрити очі на повільне розгортання подій і просто насолоджуватися історією. А ще, ніколи не вбивайте нетель, бо ці нічні сірі метелики є комахами, які можуть мати вуха.



Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s