“Шепіт сосен”. Збірка жахів та містики

Ігор Антонюк. Шепіт сосен // – Видавництво “Мандрівець”, 2018. – 178 с.


Українських сучасних письменників, що пишуть у жанрах жахів та містики не так уже й багато. Останнім часом виходить багато збірок, де зібрані різні автори-початківці, що пройшли певний відбір та потрапили в те невелике число щасливчиків, які отримали можливість надрукуватися там. До моїх рук поки потрапили тільки два томи альманаху «Крамничка жахіть», що, як виявилося потім, були цікавими та в певному сенсі гидкими. Але вперше я тримаю в руках книгу в якій молодий письменник Ігор Антонюк із Івано-Франківська зібрав 13 власних оповідань (це число мене чогось лякає) із назвою «Шепіт сосен». Важко ж дається мені читання оповідань, бо я не встигаю зануритися в історію, як вона вже закінчується. Але я надалі продовжую читати коротку прозу та шукати те, що мені сподобається.


“Ангелам вдалось не все”

Людина ходить землею й не помічає багато речей навколо. Не бачить зла, не бачить добра. А що, як серед нас живуть ангели, які вирішили стати смертними. Але цього ми не дізнаємося, бо відрізнити їх від людини не можливо. Та й узагалі, навіщо вони це роблять, чи минуться їм такі дії безкарно? Це дуже коротеньке оповідання, яке більше схоже на трилер із маленьким містичним підтекстом.

“Бажання”

Чи хотіли б, щоб ваші бажання здійснилися? Звичайно, що так. Але інколи бажання, які виникають ненароком, особливо в моменти горя та злості, можуть призвести до страшних і непоправних речей. І коли вони стаються, то на що готові піти, щоб повернути все назад? Готові пожертвувати своїм життям заради повернення минулого? Містичне оповідання про відповідальність за свої бажання.

“Вежа самогубців”

Трішки довше оповідання, яке розповідає про хлопця, який отримав роботу охоронцем маєтку та загадкової вежа. Компанію йому складає добрий собака, який також є власністю наймача. Усе було б добре, якщо б біля цієї вежі не почали відбуватися дивні речі. Чому тут дивуватися, якщо назва в неї «Вежа самогубців». Історія про силу кохання, якій навіть смерть не є перепоною.

“Гончаки з пекла”

Багато людей вважають, що жорстокість щодо тварин — це не критично та дозволено, а для багатьох це ще і приємно. Але така поведінка може призвести до подій, що потім потім починаєш згадувати усе, що робив до цього. Досить цікаво, що в цьому оповіданні письменнику вдалося розповісти історію, яка відбувається в теперішньому і про минуле головного героя. Гончаки з пекла досить цікава ідея, яка мені нагадала один з епізодів із серіалу «Надприродне».

“Два фото”

Місця, де стаються катастрофи оповиті жахливою таємничістю. Часто ми дізнаємося про чутки, що там відбуваються дивні речі, які людський розум не може збагнути. Або ж місця, які давно закрили обмеживши туди доступ. Скільки ж історій складено про них… Які таємниці ховає покинуте метро, де щурі, хробаки та інші тварюк знайшли собі прихисток? Душевна та трагічна історія про таке місце.

“До мами”

Смерть когось із сім’ї завжди кидає родину в холодну воду, але вибратися звідти не всі можуть. А коли надалі це призводить до байдужості чи знущання, кінець може бути жахливим. Історія хорошої сім’ї, де дівчина-підліток потрапила в такі обставини. Одне із найпсихологічніших оповідань у збірці.

“Імена”

Цікаво, бо це оповідання я б відніс більше до жанру антиутопії. Тут описується суспільство, яке після страшної війни змушене ховатися під землею, де людям не потрібно імена, а вища гілка влади дає тільки номери. Частково нагадує підхід, який використовували німці до євреєв у в’язницях під час війни. Але ця історія зосереджується на одній сім’ї та обіцянкам батьків повернутися назад до своєї дитини. Трагічне та складне для сприйняття оповідання.

“Крики”

Детективна історія про серіного вбивцю, що убивав жорстоко маленьких дітей. Головний герой, який веде розслідування, щиро бажає знайти злочинця. Але уся ця ситуація доводоить його до безумства, а сон приносить жах та нестерпну муку. Покинути цю справу не вийде, але чи зможе детектив успішно завершити цю справу…

“Переможець”

Арена, навколо люди, які галасують та бажають видовищ. А внизу люди вбивають один одного за можливість мати дрібку чогось більшого або просто залишитися живим. Усе досить звично, бо ми бачили такого дуже багато в різних варіаціях. Але ці люди, вони не просто люди, вони інші… Це люди, на яких наше суспільство закриває очі, ніби їх не існує. Дуже сильно!

“Потім…”

На жаль, у багатьох родинах може статися така ситуація, що хтось потрапить у кому. А якщо вона затяжна, триває роками, то найближчим людям потрібно вирішити одну із наскладніших та найстрашніших ситуацій у їхньому житті. А що, як людина в комі потрапляє в інший світ? Який він? Таємничий, страшний, темний? Це оповідання дасть вам можливість подумати трохи в іншому напрямку та спробує показати, що ховається за пеленою коми.

“Темрява”

Ще з дитинства я боюся темряви, бо ті монстри та жахіття, які там ховаються не дають мені спокійно дивитися на світ. Звичайно, що це уява нашого мозку, а насправді жахіття тільки в середині людини, яке вона показує своїми словами та вчинками. Але, усе ж таки, якщо темрява ховає за собою страшні речі, які не мислимі для людини, то життя починає перетворюватися на страх. Ця історія заставить ще більше сахатися від будь якого шороху вночі.

“Шепіт сосен”

Оповідання, назва якого, охарактерезувала усю збірку письменника. Мабуть, він вважає його одним із кращих і я можу також із цим погодитися. Люди — це такі створіння, які недооцінюють силу природи та таємничість, яку вона приховує. Тому пхаються в місця давно забуті та не слухаються місцевих жителів, які краще знають, що можна, а що ні. Карпатські гори займають велику площу й ще мають більше таємниць. Тому потрібно думати, коли збираєтеся вирубувати ці красиві ліси, бо дерева вміють шепотіти.

“Carpe diem…”

Як не старайся, а життя добіжить до свого логічного кінця і ми поринемо у темряву. Тепер уявіть, що у вас є останній день, а потім усе, ніщо. Як ви бажаєте прожити його? Завершити свої незакінчені справи? Чи може побувати у своїх улюблених та теплих місцях минулого? Для кожної людини це власний вибір, як і для головного героя оповідання.


Ігор Антонюк досить цікавий та інтригуючий письменник, тому що його історії, хоч і короткі, але тримають до останнього. Цікаво, що оповідання написані не в одному жанрі, а кожна історія містить елементи різних жанрів, що переплітаються та створюють щось незвичне. А ще історії автора заставляють поглянути на життя, поведінку людей та світ навколо з іншого боку. Я б із радістю почитав «Імена», «Шепіт сосен» та «Гончаки із пекла» у форматі повісті. Тому зупиняться на короткій прозі не варто, а продовжувати писати далі.

Шепіт… Тиша… Темрява…


Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s