“Чи мріють андроїди про електричних овець”? Наукова фантастика, яку я не знав

Філіп К. Дік. Чи мріють адроїди про електричних овець? // переклад Тараса Бойка – Комубук, 2016. – 272 с.


Момент знайомства із класиком наукової фантастики Філіпом Діком відкладався дуже довго. Завжди знаходив собі інші книги, які почитати. Все казав, що наступним буде роман «Чи мріють андроїди про електронних овець?» у жанрах антиутопії та наукової фантастики. Чому саме він, бо хотів пов’язати читання книги із переглядом фільмів, які були зняті за її мотивами. Перша стрічка «Той, що біжить по лезу» була знята Рідлі Скоттом у 1982 році головну роль у якій зіграв Гаррісон Форд. А вже у 2017 році Дені Вільнем та Рідлі Скотт зняли продовження «Той, що біжить по лезу 2049» у головній ролі із Раяном Гослінгом та тим же Гаррісоном Фордом, який грав головного героя із першого фільму, але в старості. І ось, нарешті, знайомство відбулося і якщо коротко, то не розумію чому я так довго не брав до рук книг цього автора.

Філіп Кіндред Дік народився у 1928 році в місті Чикаго у штаті Іллінойс. Окрім того, що Дік був письменником, значна частина його життя пройшла у філософських думках, де він у своїх творах роздумував про релігію, людську ідентичність, соціологію, політику і метафізику. А свої бачення та роздуми описував у вигаданих та альтернативних світах. Його праці налічують понад 40 романів та 100 оповідань, які охопили багато різних сфер та проблем. Раджу почитати статтю “Розриваючи вуаль сновидіння: путівник світами Філіпа К. Діка для початківців”, як вийшла у електронному журналі “Світ фентезі”, де Ната Гриценко чудово пройшлася по головним творчим доробками письменника і також розкрила автора, як особистість.

Фантастичний світ роману захоплює та інтригує з перших сторінок. Події відбуваються в 1992 році, де остання світова війна спустошила всю планету Земля. Організація Об’єднаних Націй (ООН) почала велику еміграцію земного населення в колонії на інших планетах. А все тому, що планета більше не придатна для спокійного та безпечного життя. Радіоактивна пилюка, яка окрім того, що погіршує видимість, ще спричиняє різні генетичні відхилення та смертельні хвороби. Тому ООН почала придумувати різні способи, як безоплатний андроїд для допомоги на невідомій планеті, щоб заставити людей покинути свій дім. Але не всі бажають такої долі й ті що залишилася, тепер живуть у напівзруйнованих містах та пробують вижити в цьому новому світі.

Світлина від Trip w/ Book.

Головний герой Рік Декард є мисливцем за головами в місті Сан-Франциско, який полює на андроїдів-утікачів, що мають штучний мозок «Нексус-6». Рівень наукового прогресу настільки виріс, що фізіологічно андроїди та люди нічим не відрізняються. А штучний інтелект настільки ідеальний, що навіть під час розмови, проста людина цю різницю ніколи не помітить. Багато андроїдів вбивають своїх власників і тікають на землю, де прагнуть прожити кілька років вільними. Хоч вони є повністю біологічними створіннями, але їхні клітини не мають здібності ділитися, тому живуть андроїди тільки чотири роки. Але навіть цей короткий період без рабського ярма людини для них є найбільшим благом, через те що вони усвідомлюють себе, як окремих особистостей. А завданням мисливців є ідентифікація та «деактивація», точніше вбивство, втікачів, що прикидаються людьми. Тому такі люди, як Рік Декард, який використовує прилад Войґта-Кампфа для виявлення андроїдів через перевірку емпатії, дуже потрібні. Адже компанія, що виготовляє та продає свою продукцію зацікавлена у їхній деактивації, щоби їхня репутація залишалася на хорошому рівні.

Для мене було цілковитим здивуванням скільки проблем та філософських питань піднімає Філіп Дік у своєму романі. Узагалі, здається, що через свою творчість він роздумує про речі, які його цікавлять та підносить їх читачеві через вигаданий світ із вкрай реалістичними героями. Візьмемо хоча б ситуацію, що майже всі живі створіння вимерли або на межі зникнення. І для кожної людини, що залишилася на Землі, вважається неабиякою чеснотою мати живу тварину. Це можна трактувати навіть, як невіддільну частину їхнього примітивного людського буття. Усе б нічого, але вид тварини також визначає соціальний статус у суспільстві. Світ у якому багатство та інтелект відходять у небуття, з’являється щось зовсім інше й дике з логічної точки зору. Усе ж таки, гроші тут грають важливу роль, бо не всі можуть дозволити собі живе створіння. Тому тварини-андроїди, хоч якось, можуть заради в цьому соромі, але якщо бодай хтось дізнається про цей факт, то людина скотиться на найнижчий щабель у соціальній ієрархії цього земного суспільства. Знаючи тільки цю інформацію, можна вже задуматися над назвою книги, бо письменник саме піднімає питання чи є все ж таки різниця між людьми та цими біологічними андроїдами, чи бажає андроїд самоствердитися, як розумне створіння поміж людей. Адже коли він почне доглядати хоча б за електронною вівцею, то можливо зможе проявити емоції, які притаманні нам.

«Тиша. Вона відлунювалася від стін і дерев’яних частин будівлі; розчавила його своєю всеохопною напругою, немовби вироблено якимось велетенським генератором. Здіймалася хвилею над підлогою, вкритою від стіни до стіни сірим килимовим настилом. Витікала зі зламаних та напівзламаних кухонних пристроїв, всіляких мертвих приладів, що вийшли з ладу ще до появи Ісидора. Соталася з непридатного наземного торшера у вітальні, змішуючись із порожніми і мовчазними потоками самої себе, які спадали із засидженої мухами стелі. Просочувалася з усіх предметів, що перебували в межах його поля зору, немовби з неї — тиші — складалися всі матеріальні речі. Відтак вона тиснула не лише на його вуха, але й на очі; він стояв біля заглухлого телевізора і бачив її, неначе вона була чимось живим. Живим! Він часто відчував її похмуре наближення; коли вона з’являється, то вривалася у його сприйняття раптово, вочевидь не здатна чекати. Всесвітня тиша не могла впоратися зі своєю жадобою. Тільки не тепер. тепер, коли вона фактично перемогла.»

Як і багато інших класиків у жанрі наукової фантастики, Філіп Дік також роздумує над тим, якого вигляду може мати релігія в такому незвичному світі. Адже віра перемішана разом із релігією впродовж усієї людської історії допомагає знайти мету, розраду та однодумців. Мерсеризм — досить дивний і водночас дієвий релігійно-філософський рух для земних жителів, який у своїй основі складається з історії Вілбера Мерсера, що жив у час до війни. Цей рух пропагує єднання заради спільного співчуття, допомоги та розділенню емоцій. Коли людина бажає поділитися своїм горем, радістю, сумом чи пізнати вчення філософської релігії, вона просто використовує електронний пристрій «емпатомодулятор». Він побудований у такий спосіб, що контакт із ним, дозволяє людині усвідомити цей вигаданий світ побудований на ідеології Мерсера, а її свідомість об’єднується зі свідомостями інших, які в цей час також користуються такими ж приладами. Схожу ідею спільної свідомості зустрічав у повісті «Пісня для Лії» Джорджа Р. Р. Мартіна, де планетарна релігія в кінцевому результаті приводила до самогубства місцевих жителів у певному віці. Вони ж це називали єднанням, дозволяючи невідомим створінням сідати на голову, які висмоктували все ж місцевих жителів. А далі, коли приходив час, ішли в печери та просто заходили у велику масу чогось невідомого та живого, об’єднуючи свою свідомість в одну велику багатогранну свідомість. З цього можна помітити, що наукові фантасти часто роздумують щодо самобутності релігії у вигаданих світах на фоні різноманітних чинників, що можуть впливати на неї.

Узагалі я згадав тільки дрібку з усього, що можна знайти під час прочитання цього роману. Атмосфера світу після ядерної війни з усіма деталями життя людства на покинутій планеті; роздуми над самоусвідомленням самого себе в постапокаліптичному світі; чи можна розглядати біологічного андроїда, як особистість і прирівнювати до людини. Ось ці фактори я виділив для себе через які цей роман став для мене більше, ніж просто книжкою. Якщо ж розглядати більше приземлено, без ніяких глибоких роздумів, то письменнику вдалося створити неординарний фантастичний світ у який занурюєшся із головою та віриш в усі події, що відбуваються. А головні герої здаються настільки реальними, наскільки це можливо, зі своїми думками, вчинками, інтелектом та моральними принципами. Звичайно, не всі елементи роману сприймаються читачем, як наукова фантастика. Хоча б візьмемо відеофон, який для сучасної людини буде здаватися, чимось смішним та банальним. Але поміж цього, зважаючи на рік написання, Філіпу Діку вдалося написати про речі, які нас чекають у далекому майбутньому. А може й уже найближчим часом потрібно буде вирішувати усі морально-етичні питання щодо андроїдів.

Думаю я вибрав хороший роман для знайомства із письменником, тому також раджу його для тих, що ще не відкрив для себе творчість Філіпа Діка. Також сподобався відкритий кінець книги, який заставляє задуматися, хто ж таки людина у цьому світі і чи справді ми заслуговуємо на привілеї, які зараз маємо.


Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s