“Місто Боуган”. Ностальгія за минулим

Кевін Баррі. Місто Боуган // переклад Ярослави Стріхи. – Видавництво “Астролябія”, 2019. – 320 с.


Кевін Баррі є відомим сучасним ірландським письменником, який у своєму творчому доробку має багато оповідань. Його асоціюють саме, як хорошого письменника в короткій прозі. Але також він написав кілька романів, один із яким, дякуючи видавництву «Астролябія» маємо змогу читати українською мовою. Цей роман отримав кілька нагород та був визнаний одним із кращим, що виходив із під пера ірландських письменників за останні роки.

Боуган — це дистопічне місто на західному узбережжі Ірландії, яке затрималося в минулому, хоча події відбуваються за 30 років у майбутньому, у 2050-х роках. Мешканці міста та віддалених районів складають різні банди чи можна сказати племена, які борються за владу в місті, за статус бути найкращим та брутальнішим угруповуванням. Це місто ніколи не було на багатим, розвиненим та культурним, а тепер узагалі перетворилося на суцільну трясовину, де з усіх боків пахне бідністю, розрухою та страхом. Залишалася тільки надія на краще майбутнє, яке ніколи не настане.

Довго думав про що все таки цей роман, місто точно не є центральним персонажем історії, а саме люди, точніше їхня мова, одяг та ностальгія за минулим. Усі племена мають свій сленг чи діалект, які формують враження, що всі люди давно забули, як нормально говорити. Переклад у цьому плані просто чудовий, багато сленгових слів, викручувань мови, що дало відчути атмосферу оригінального твору. Але, з іншого боку, воно для мене стало непосильною перепоною, щоб насолодитися текстом. У мене рідко таке буває, але це один із випадків, де я продирався через текст.

«Стиляги попакували свої плащі й перейшли на безрукавки яскравих пастельних відтінків. Тату-салони працювали понаднормово – навіть з горища чути, як дзижчать голки. А на дівчат погляньте – молодняк туфлі на платформі, вінілові курточки на блискавці, комбінезони в обтяжку, ніби з балончика нанесені: всі косять під Дженні Цзинь. Так, сране дурне місто.»

Книга має свій внутрішній конфлікт, кульмінацію та розв’язку в цьому закритому соціумі. Але якоїсь ниточки, яка б тягнула тебе впродовж історії, відкриваючи нові цікаві моменти немає.
Хоча книга виглядає кіноматографічною, де автор малює картинки у головах читачів чітко та вміло., але усе досить монотонно, передбачувано та без зайвого акценту на ефектних подіях, які б мали дати відчути смак крові та брутальності цих банд. Я, справді, очікував щось схоже на стрічку «Банди Нью-Йорка», де були просто соковиті бойовища на вулиці. А отримав посередній опис бійки, яка не вразила узагалі. З одного боку зрозуміло, бо опис відбувався від героя, який не брав безпосередньої участі у бойовищі, а споглядав усю ситуацію збоку. Але з іншого якраз жевріло бажання злитися із цією подією, що мені не вдалося.

Тому ця книга більше про атмосферу втраченого періоду, де письменник ностальгує за давніми часами. А формує цю атмосферу все навколо: темне місто, вологі вулиці, музика зі старих музичних автоматів, забуті фільми та одяг. Тут мешканці постійно балакають, пліткують, згадують минуле, а банди прагнуть бути першими в давно забутому місті. Узагалі Кевіну Баррі вдалося зробити щось незвичне і не схоже на інші постапокаліптичні романи із особливою культурною цінністю для ірландської нації. Окремо хотів би виділити обкладинку книги, яка надзвичайно пасує до тексту, описів, періоду та атмосфери, що формується у читача упродовж книги.


Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s