“Пожежник”. Людська безвихідь у вогні

Джо Гілл. Пожежник // переклад Євгена Гіріна – КМБукс, 2017. – 706 с.


Книжка «Пожежник» є моїм першим знайомством із письменником Джо Гіллом, справжнім ім’ям якого є Джозеф Гіллстром Кінг. Так, так, хто не знає — це син усім відомого короля жахів Стівена Кінга. Про романи автора я чув багато думок, одним читачам вони вельми до вподоби, а іншим узагалі виглядають, як копірка стилю Кінга старшого. Автор молодий і зрозуміло, що йому потрібно на когось рівнятися, а ще й пише в таких самих жанрах що й батько. Тому такої критики йому точно не бракує. Джо Гілл цікавий ще тим, що є автором кількох цікавих коміків «Ключі Локків» («Locke & Key»), «Мара: Запрошуємо в Країну Різдва» («Wraith: Welcome to Christmasland»), «Накидка» («The Cape»), «Відбиток» («Thumbprint») у жанрі жахів, що розкривають його також з іншої сторони.

«Стосовно шаблонів згоден на всі сто відсотків. Кожного письменника, який вдається до шаблонів, варто палити на вогнищі. По можливості розводячи багаття чернетками з тими їхніми пописульками.»

Роман належить до жанру постапокаліпсису та темного фентезі в якому розповідається про пандемію із назвою Draco incendia trychophyton, яка звучить досить таки вишукано. Але якщо сказати простими словами — «драконяча луска», яка повільно покриває людське тіло різними візерунками, які багатьом можуть нагадати тату. І, в кінці, коли людина й так втратила всі надії, вона просто згоряє в найпрямішому значенні цього слова. Усе людство в паніці, адже впоратися із цим жахом із медичної точки зору просто не можливо. Через безвихідь створюються організації та загони на меті яких стоїть знищення всіх заражених, яких просто спалюють у вогні. Але є один чоловік, пожежник, який зумів справитися зі своїм «захворюванням» і навіть більше, зумів використати сили «драконячої луски» в неймовірному вигляді. Вогонь — тепер його сила, яка знищує поганців та захищає тих, хто цього потребує. Згодом кілька людей разом із пожежником згуртувалися та створили власну общину, де зуміли зжитися із «хворобою» та почали допомагати людям, які втратили останню надію на виживання. Усі події обертаються навколо страшної зарази, справам усередині новоствореної громади та небезпек за її межами.

Джо Гілл порадував читача великим спектром різноманітних персонажів і чесно кажучи, це, мабуть, найкраща частина цілого роману. Вони всі унікальні, кожен із яких має свої власні вади, так і сильні сторони, що додає реалістичності їхнім особистостям. З назви книги можна подумати, що пожежник є ключовим персонажем у книжці. Але він насправді — один із кількох, які мають вагомий вплив на основну лінію сюжету. Медсестра Гарпер ще одна з головних героїв, яка наче світиться своєю добротою та допомогою. Але в неї присутні власні таргани в голові, а, особливо, принципи та переконання, які добре потріпають їй нерви та створять багато проблем. Але ці ж самі принципи для мене сформували її в такому вигляді, що вона чи не єдина адекватна людина між тих усіх бездумних людисьок. У всіх героїв роману є спільне те, що вони змінюються впродовж історії. Дехто в кращу сторону, дехто в гіршу сторону. У результаті, дякуючи таким змінам, усе навколо стає набагато живішим.

«То так, бляха, дешево, коли люди кажуть «я кохаю тебе». Це лише ярлик, який вішають на сплеск гормонів, з дрібною вірності докупи. Ніколи не любив так казати. Я кажу так: ми разом — нині й до кінця. Усе в тобі робить мене щасливим. З тобою я почуваюся на своєму місці.»

До останнього старався не думати про те, що ж спільного чи відмінного є між батьком та сином у їхніх романах, але саме схожості проглядаються дуже сильно. Насамперед це розкачка історії, яка присутня в обидвох письменників, але в Джо Гілла вона аж занадто довга. Потрібно було кількасот сторінок (200–300), щоб тебе справді захопила книга. По друге, можу сказати те, що Стівен Кінг ще досить таки непогано вміє придумувати кінцівки, тому що кінцівка в «Пожежнику» просто банальна, без зайвого натяку на хоча б дрібну інтригу. По третє, можу виділити, що роман наповнений великою кількість відсилок до популярних книжок, музики та кінострічок. Але якщо в Кінга старшого всі ці елементи органічно вплітаються в історію, то молодшого вони навпаки вибиваються. Думаю кожен, хто знайомий із творчістю Стівена Кінга знайде багато паралелей між цими двома авторами. Чи впливає це на сприйняття роману? Зовсім ні, адже чим більше людина читає, тим більше знаходить спільного між різними письменниками.

«Люди забувають, що простір і час — одне й те ж саме, поки не помчать стрімголов, проминаючи на льоту сосни й телефонні стовпи. Тоді, посеред цього руху, час видовжується, і мить, за яку проносяться двадцять футів, стає довшою за всі інші миті.»

Якщо підсумувати, то роман «Пожежник» має багато недоліків та його точно не можна назвати шедевром, але загалом він мені сподобався. Багато моментів знаходиш спільних із батьком, але точно відчуваєш, що книгу писав зовсім інший письменник. Скоріше б за все я б більше рекомендував читати цю книгу, адже тут знайдете багато чого цікавого для себе, бо це досить таки незвичний роман. Не знаю чому видавництво «КМ Букс» не видає інші книги письменника, але, як мінімум, почитав його роман «Роги», який вважається чи не найкращою роботою Джо Гілла.


Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s