“Аркан вовків”. Козацьке фентезі може бути цікавим?

Павло Дерев’янко. Аркан вовків // – Дім химер, 2019. – 448 с.


«Не існує ніякої долі, є тільки шляхи, що ми обираємо та долаємо, і кожен шлях попри всі сподівання та бажання може урватися найбільш неочікуваної миті. Навіть коли здається, що стоїш на самому початку, а у тобі живе стільки ідей, а попереду стільки невиконаних справ та речей, які прагнеш змінити… Смерті байдуже.»

Уже багато розповідав про те, що беручи книгу українського письменника, особливо авторів, які не перебувають на слуху в українській читацькій спільноті, то мій скептицизм постійно перемагає. Неправильно вважати, що в нас немає хороших та цікавих письменників. Навпаки, багато з них давно пишуть і читачам подобаються їхні книги. Але є багато жанрів, які мало представлені на книжковому ринку від українських письменників. Одним із таких є жанр фентезі, який останніми роками набуває все більшого розголосу та з’являються нові творчі люди, яким дають можливість публікуватися в різних видавництвах. Засновники видавництва «Дім химер» відразу публічно розповіли, що готові давати можливість молодим та талановитим українцям. Дебютний роман «Аркан вовків» Павла Дерев’янка опублікувався в цьому видавництві. Книга із красивою та атмосферною обкладинкою, але знову козаки-характерники… Я точно не був готовий до страждань українського народу та козацтва в тяжкі періоди неньки України коли почав читати цю історію. І точно не купував би цю книгу, якщо б не отримав примірник у подарунок. Тому, на моє здивування, я потрапив у кардинально іншу історію, ніж цього очікував. І з подвійною вдячністю дякую за такі хороші подарунки.

Хто ж такі козаки-характерники, які є основними героями роману? За народними легендами — вони були чаклунами та віщунами на Запорозькій Січі, які вміли лікувати поранених, ворожити, гіпнотизувати, ставати невидимими, захищені від холодної зброї та й найцікавіше, що характерники вміли перетворюватися на вовків. Кажуть, що їх ніколи не ховали попи, а запорожці мали свій власний таємничий обряд для поховання. Тож Павло Дерев’янко добре використав усю таємничість цих образів, додав ще більше містики та магії, вдихнув життя в персонажів, що зробило роман не просто легендою, а фентезійним світом із цікавим сюжетом, який зможе здивувати. Видно, що письменник проробив величезну роботу, тому що різні аспекти міфології, фольклору, релігії, містики та магії, грають цілісну та мелодійну мелодію на сопілці.

Читач потрапляє в далекий 1845 рік, в альтернативну Україну, де Московія не витримала натиску Смарагдової орди та впала, на щастя, українському народові. Але орда ворог усім народам, що не може зупинитися, бо далі хоче крові та багатства, які знаходяться на інших територіях. Небезпека, смерть та страх постійно тримають у напрузі українців та вище керівництва країни. Вільна нова держава має власну ієрархію влади, де гетьман разом із Червоною та Чорною радами вирішують усі важливі питання. Українці тепер використовують латиницю на заміну давно забутій кирилиці. А Сірий Орден, до складу якого входять покриті таємницею козаки-характерники, обороняє рідну Україну.

«Рот залило киплячою смолою, по черепу било ковальським молотом. У стиснутих очах, що крутилися в очницях, намагаючись вирватися геть звідти, горіло видіння – ніби хвилі болю вичавили з тіла душу і вона спостерігала жахіття перетворення збоку: ось він колінкує, б’ється у безперервному вереску, хаотично смикаючи кінцівками, м’язи випинаються від напруги, колючий хребет вкривається чорним хутром, вени пульсують, вуха залізли на маківку, обличчя витягнулося як рило в чорта. Жахливе, огидне, жалюгідне видовище. Це не його тіло, це не він.»

Головним героєм роману є Северин Чорнововк, хлопчина, який вирішив стати на вовчу стежку, що сповнена важких випробувань та пригод. Він отримав останню золоту клямру та готовий пройти містичний обряд навернення у козака-характерника. Але тут обійтися простим пролиттям крові із розрізаної руки не обійтися, адже, щоб отримати силу сіроманця, потрібно заплатити значно більшу ціну. Юний Северин зустрічається з такими ж хлопчаками, як і він, що бажають стати на цю тернисту стежку, щоб захистити країну. Чи їхня ціль зовсім інша, може вони бажають віднайти самих себе?

Павло Дерев’янко гарно підібрав персонажів для історії, які мають власні особливості та цікавинки. Це досить типова та весела компанія, що постійно конфліктує через власні погляди, релігію, національність та гордість. Але смішні та небезпечні ситуації впродовж їхньої подорожі помаленьку зближують героїв, а дружба міцнішає. Важливо, що письменник не просто показує читачеві всіх головних героїв відкритими, а старається пояснити природу їхнього болю і вчинків, де розкриває подробиці минулого. Усі хлопці міцні на вдачу й у свої підліткові роки впевнені, що знають, що таке життя та розуміють шлях на який вони хочуть стати. Тому із подвійною цікавістю спостерігаєш, як те саме життя розставляє наївних та самовпевнених героїв по місцях, де вони починають розуміти увесь трагізм вовчої стежки та ціну неправильного вибору. Вони дорослішають та змінюються впродовж роману, тому письменнику великий плюс, бо тоді читач відчуває, як із кожною перегорнутою сторінкою змінюються також власні емоції та ставлення до героїв.

«Аркан вовків» також має непогано продуманий світ, де письменник прискіпливо доносить деталі містичних ритуалів, міфології, чарів, перетворенням людини на вовка чи «листуванням» на відстані. Нема тут ні сов, ні воронів, ні магічних кристалів. Характерники спілкуються за допомогою прихованої сили через величні дуби, які виростають на місцях, де поховані їхні побратими. Тому для мене тут проглядається не просто засіб комунікації, а данина загиблим воїнам, які мають можливість допомагати козакам після того, як перші відійшли у вічність. Ось і підійшли ми до найважливішого, що можна знайти в цьому романі. Книга у всіх своїх проявах є патріотична й розповідає про героїв, які захищають власну державу, про зрадників у своїх лавах, підтримку друзів та ціну людського життя. Але цей патріотизм не нависає під час читання, автор не нав’язує його читачу. Він просто проскакує між рядків і дає зрозуміти, що так і має бути, бо хто, як не ми маємо захищати Україну від тих усіх орд, що хочуть знищити нашу ідентичність та незалежність.

Звичайно, що таких книг можна знайти безліч, але всі вони написані іноземними письменниками, тому для мене було неочікувано побачити таке фентезі від українського письменника. Минулого року для мене було відкриттям «Лазарус» Світлани Тараторіною і боюся помилитися, але цього року це може стати «Арка вовків» Павла Дерев’янка. Так, ви знайдете тут недоліки, незрозумілі згадки в анотації про темне фентезі та стімпанк (то, мабуть, питання до видавництва, яке ставить такі анотації, хоча дрібнесенькі натяки були й у книзі). А ще відверто не вистачає брутальності та відвертості. Але ще потрібно до кінця зрозуміти для якої аудиторії написано роман, адже, з одного боку, ми не говоримо про оголені частини тіла, а з іншого маємо відрубані голови та багато крові. Можливо, мені здалося, але спочатку ми маємо більш простішу історію, але до кінця книги все стає серйозніше та жорстокіше. Це перший роман Павла Дерев’янка й надіюся, що письменник буде постійно розвиватися у своїй майстерності слова. «Аркан вовків» достатньо розповів про світ, головних героїв, задав правильну атмосферу, тому хочеться, щоби цей рівень тільки зберігся в подальших книгах трилогії, а ще краще розрісся та збільшився, як змінюється тіло людини під час перетворення на вовка.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s