“Колір магії”. Плаский початок

Террі Пратчетт. Колір магії // переклад Прокопець Юлії – Видавництво Старого Лева, 2017. – 320 с.


«Він вихопив меча і, метнувши його одним граціозним рухом від плеча, цілковито промазав. Лезо пірнуло у верес на узбіччі дороги.»

Уже навіть не пригадую скільки десятків разів мені казали, що потрібно нарешті починати читати Террі Пратчетта. А я все відтягував та відтягував. Але низка останніх відгуків про його книги нарешті зробили свій завершальний поштовх до відкриття цього незвичного письменника. Уперше я зустрівся з його текстом у книжці «Добрі передвісники», яку вони із Нілом Ґейманом писали в разом. Саме в цій книзі гарно виділяється вся гумористична складова, яка притаманна творчості письменника, порівнюючи із більш містичним Нілом Ґейманом.

Знаю, що багато читачів не радять починати знайомство з автором із «Кольору магії», бо це тільки початок його довгої творчості. Але саме ця книга гарно розповідає про різні куточки фентезійного світу, що, хоч трішки допоможе уявити його межі та величину. Адже не так легко осягнути безкрайні простори міжгалактичного океану, де пливе Велика Черепаха А’Туїн на якій стоїть незвіданий Дискосвіт.

Ринсвід — псевдомаг, якого вигнали зі школи чародійства через свою самовпевненість. Але магія, то річ дивна, вона просто бере і влазить у голову й далі ти вже нічого з цим не вдієш. Це один із тих героїв, які постійно тримали «сміховий апарат» (цей моя видумка, так що терпіть) у напрузі. Моменти, коли він користувався незнанням мови простих людей та використовував Двоцвіта (його товариш по нещастю), як метод залякування, були просто шикарні.

Двоцвіт разом зі своєю зубатою Скринею — це взагалі щось настільки дивне, наскільки й захоплююче. Він хоче дослідити увесь світ, адже сидіти та нидіти до кінця життя вже просто нестерпно. Тому все важливе закинув у Скриню та подався в далекі мандри. Двоцвіт є настільки простий, довірливий та добрий, що справді вірить у те, що всі навколо ніколи не заподіють йому шкоди. Тому все навколо, таке враження, театральна сцена, де всі грають у якусь незрозуміло кумедну пригоду.

Читаючи, здається, що Террі Пратчетт дурить читача, але насправді — це його власний світ, де він може насміхатися та жартувати так, як йому заманеться. Ба, я постійно хотів знайти логіку в якихось сценах чи моментах, але тільки я ловив цей логічний клубок, то наступні рядки були настільки абсурдними, що мої брови починали жити своїм власним життям.

У результаті — це чудова роад сторі із тонким англійським гумором та чудовим фантастичним світом.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s