“У полоні болю”. Біль навчає змінам

Минулого року я почав більше читати книжок українських авторів, що в результаті вилилося в різноплановий досвід, який не завжди був хорошим. Але зрозумів те, що нашій сучасній літературі потрібно довіряти. До цього часу познайомився з багатьма трилерами іноземних авторів, тому вирішив знайти схожого жанру книгу в українського автора. «У полоні болю» Алевтіни Шавлач якраз здалася мені ідеальним варіантом, коротка повість-трилер із насторожучою обкладинкою.

Advertisements

“Сплячі красуні”. Світ без жінок

Письменство для цієї сім’ї стало вже сімейною справою. Старший син Джозеф Кінг (але його знають під псевдонімом Джо Гілл) зумів показати свій талант у збірці фентезі оповідань, романах «Роги», «Коробка у формі серця» та «Пожежник». Щодо Овена Кінга, то, окрім кількох оповідань, його творчість поки не принесла великого успіху. Тому перед читанням відразу задумався, що Стівен Кінг хоче допомогти своєму синові на старті його письменницької кар’єри пишучи роман «Сплячі красуні» в співавторстві, де зони відповідальності письменників розмазуються в загальній картині історії. Тому глянемо, що з цього вийшло в результаті.

“Листи Різдвяного Діда”. Казка у роки війни

І знову я залишаю трилогію «Володар перснів» лежати на полиці разом з усіма іншими книгами вигаданого світу Джона Р. Р. Толкіна. Вважаю, що всьому свій час, тим самим заспокоюю себе, що ще досі не прочитав ці книги. Але у новорічні та різдвяні дні хочеться затишку, тепла та спокою, тому, пробігшись оком поличками із книжками, до рук потрапила чудова книжка «Листи до Різдвяного Діда», яка виявилася чарівною і водночас серйозною.

“Коли квітне сакура”. Сила кохання

З японською культурою я знайомий у більшій мірі через аніме, які для більшості людей здаються простими мультфільмами, але насправді все зовсім складніше. Мій перелік переглянутих аніме (але не всі до кінця) не є досить великим: «Покемон» («Pokemon»), «Наруто» («Naruto»), «Щоденник смерті» («Death Note»), «Перлини дракона» («Dragon Ball»), «Бліч» («Bleach»), «Евангеліон» («Neon Genesis Evangelion») та ін. Але це тільки ті, які пригадалися мені в один момент. Аніме разом із мангою є частиною сучасної культури Японії. Але ця країна настільки яскрава своїм минулим разом, що важко уявити якийсь інший народ, який має таку багатогранну історію та культуру.

“Ночеліт”. Не тільки фентезі одним

Ім’я Джоржа Р. Р. Мартіна таке враження знає кожна людина через фентезійний цикл «Пісня льоду та полум’я». Але, навіть, якщо існують люди, які не чули про його книжки, то знають його через один із найпотужніших серіалів останнього часу «Гра престолів» від телеканалу HBO, який був знятий за мотивами історії, яку пан Мартін пише ще досі. Світове ім’я письменника асоціюють якраз із цим циклом, але мало кому відомо, що письменник створив ще один власний фантастичний світ під назвою «Тисяча світів» до якого входять окремі повісті та оповідання. Деякі з них повністю окремі, деякі пов’язані, і після прочитання видно — фантазія письменника може рухатися в будь-якому напрямку. Історії написані в цих світах здобули нагороди Г’юґо, Локуса, Неб’юла, Брема Стокера та багато інших, що свідчить про визнання творів автора також у науково фантастичному жанрі. Особисто мене підкупає те, що Мартін зумів пов’язати наукову фантастику із фентезі, жахами та трилером у цих історіях, що дало досить цікаве емоційне забарвлення під час читання.

“На лезі клинка”. Що за прекрасно жорстокий світ?

Коли я сів писати свої враження про першу книжку трилогії «Перший закон» Джо Аберкромбі «На лезі клинка», то спробував пригадати, які ж книги із жанру темного фентезі я читав. І так вийшло, що тільки довгий, епічний та масштабний цикл — «Темна вежа» Стівена Кінга. Також, ще дуже давно я ознайомився із книгою «Відступник» Роберта Сальваторе, яка входить до «Трилогії темного ельфа». Але останню книжку можна не враховувати, бо вже мало що пригадується, хоча тоді я вважав її занадто дорослою для мого віку. Тепер я б із радістю прочитав романи цього письменника, праці якого налічують десятки екземплярів. А, з іншого боку, скільки ще потужних і цікавих авторів українські видавництва можуть видавати.

“Лазарус”. Люблю тих гнилих негідників

Стверджувати що таке українське сучасне фентезі дуже важко. Краще сказати, що воно тільки розвивається, а в нас з’являються різного роду письменники в цьому жанрі. Окрім того я не читав багато романів українських авторів, та й узагалі їх можна перелічити на пальцях однієї руки, а в кращому випадку двох. Але маленькими кроками намагаюся хоча б пробувати читати, не завжди те, чого хочу, не завжди те, чого очікую. Коли береш до рук романи іноземців, то хоча б уявляєш про що будеш читати з анотації в книжці. А в нас видавництва часто, коли видають українських авторів, хочуть заховати те, що всередині. Розумію, що причин для цього безліч і багато з них мені зовсім не до вподоби.

“Місто малярів”. Чарівні фарби навколо

Читати дитячу літературу для мене досить важко, адже тут немає продуманих до деталей героїв, немає часом логічних зв’язків, а інколи відбуваються такі чудернацькі речі, що голова йде обертом. Але я все далі себе переконую, що це потрібно, адже найближчим часом мені прийдеться багато читати малюкові. Точніше я дуже бажаю цього й надіюся, що йому буде подобатися те, що я вибираю. А писати огляд важко, бо попередній досвід десь заховався в глибині й точно не допоможе. Потрібно перетворитися на дитину, яка захоплюється видуманими світами.

“Вежа блазнів”. З головою у новий світ

Думаю, що більшість любителів фентезі знають польського письменника Анджея Сапковського. Він відомий саме через сагу про Відьмака, де йому вдалося створити надзвичайно продуманий та фантастичний світ, де кожна дрібниця має своє місце й час. Але у світовій читацькій спільноті думки розділилися, бо багато людей змінили своє враження після прочитання Гуситської трилогії або, як багато називає її, «Сага про Рейневана» й кажуть, що вона є більш продуманою та деталізованою. Ці романи написані в жанрі історичного фентезі, що є новим для мене і ще більше підбурило мій стан перед читанням.

“Не люди, люди, нелюди”. Такий схожий і такий інший

«Не люди, люди, нелюди» є другим романом української письменниці, але першим для мене. Наталка Ліщинська вже давно відома у вузькому колі людей як авторка фантастичних оповідань та новел, але широкій публіці вона відкрилася недавно, завдяки дебютній книжці-антиутопії «Нова людина». Я різні думки чув щодо першого роману письменниці. Одні були в захваті, інші казали, що роман нічого нового не приніс для них. Але в руках я тримаю книжку, яка зацікавила мене саме своєю обкладинкою, а потім уже анотацією. За таке потрібно подякувати яскравій українській підлітковій письменниці Ярині Каторж, яка любить займатися геометричними ілюстраціями.