“Франческа. Повелителька траєкторій”. Більше, ніж робота

У кількох своїх оглядах я писав, що інколи бувають ситуації, коли ти пропускаєш книжки свідомо чи підсвідомо. Одного разу через зовнішній вигляд видання, іншого — через те, що автор невідомий і це його перший твір. А в кінцевому варіанті вони виявлялися дуже цікавими. Особисто в мене таких випадків було безліч: "Марсіанин" Енді Вейра, "Першому гравцеві приготуватися" Ернеста Клайна, "Загадковий нічний інцидент із собакою" Марка Гедона та багато інших, які вже важко пригадати. Але бувають й інші випадки, коли роман на слуху в українській спільноті й розказують про нього звідусіль. Я люблю читати такі книжки і знаходити в них недоліки чи навпаки тільки позитивні моменти. З "Франческою" в мене склалися, так би мовити, стосунки із застосуванням сили, мене просто змусили її читати. Але я й сильно не пручався, хоча мій скептицизм просто вивалювався назовні.

Advertisements