“Геллбой. Зерно руйнування та Пробудження диявола”. Червоний демон українською

Уперше я дізнався про Майка Міньйолу коли анонсували арку «Відьмак. Дім зі скла» для якої художник намалював обкладинку. Уже потім лавкрафтівські боги заставили мене більше дізнатися про цю людину та його багату творчість. На початку свого шляху Майк Міньйола працював у DC Comics і Marvel Comics та потім бажання створити власного персонажа разом із незвичним світом перемогла. Так і почалася робота над першою аркою «Геллбой. Зерно руйнування», яку він малював за сценарієм Джона Бірна.

“Чорним по білому #4”. Фензін мальованих історій

Ми зараз живемо в період, коли українська та перекладна графічна проза, надіюся, започаткувала свій стрімкий розвиток в Україні. Нові видавництва та анонси з'являються неочікувано та ще й беруться за цікаві проекти від провідних світових виробників коміксів. Але найбільш важливим є те, що українці не бояться створювати власні графічні історії та пробують знайти свого читача на, поки що, досить хиткому ринку. Сьогодні на ринку присутні різного рівня комікси, так і сюжети, через те що професійні ілюстратори не горять бажанням працювати у цій ризикованій сфері.

“Шепіт сосен”. Збірка жахів та містики

Українських сучасних письменників, що пишуть у жанрах жахів та містики не так уже й багато. Останнім часом виходить багато збірок, де зібрані різні автори-початківці, що пройшли певний відбір та потрапили в те невелике число щасливчиків, які отримали можливість надрукуватися там. До моїх рук поки потрапили тільки два томи альманаху «Крамничка жахіть», що, як виявилося потім, були цікавими та в певному сенсі гидкими. Але вперше я тримаю в руках книгу в якій молодий письменник Ігор Антонюк із Івано-Франківська зібрав 13 власних оповідань (це число мене чогось лякає) із назвою «Шепіт сосен». Важко ж дається мені читання оповідань, бо я не встигаю зануритися в історію, як вона вже закінчується. Але я надалі продовжую читати коротку прозу та шукати те, що мені сподобається.

“Сплячі красуні”. Світ без жінок

Письменство для цієї сім’ї стало вже сімейною справою. Старший син Джозеф Кінг (але його знають під псевдонімом Джо Гілл) зумів показати свій талант у збірці фентезі оповідань, романах «Роги», «Коробка у формі серця» та «Пожежник». Щодо Овена Кінга, то, окрім кількох оповідань, його творчість поки не принесла великого успіху. Тому перед читанням відразу задумався, що Стівен Кінг хоче допомогти своєму синові на старті його письменницької кар’єри пишучи роман «Сплячі красуні» в співавторстві, де зони відповідальності письменників розмазуються в загальній картині історії. Тому глянемо, що з цього вийшло в результаті.

“Екзорцист”. Не дайте забрати мене

Пригадаю ще в дитячому чи підлітковому віці під час перегляду стрічки «Екзорцист» або «Той, що виганяє диявола» (1973) Вільяма Фрідкіна я ховався під одіялом і не міг дивитися на ту дівчинку, у яку вселився демон. Ця стрічка в той час справила на мене таке враження, що я довго вважав її найстрашнішим, що вдалося побачити. Але роман Вільяма Пітера Блетті відкрив зовсім інші емоції, які тримали мене міцною м’ясистою рукою впродовж усього часу читання.

“Повна темрява. Без зірок”. Знову привіт

Моє знайомство зі Стівеном Кінгом почалося роки два назад із книг «11/22/63» та «Містер Мерседес». На тому й завершилося… Чи то книжки були не ті, чи то я була не готова. Сказати, що мені «не зайшло» — це не сказати нічого. Читалося важко, довго, нудно, з перервами й непереборним бажанням закинути (у мене є максимум 2–3 книжки, які так і не вдалося дочитати). Опісля я авторитетно заявила, що то не моє й більше Кінга я не читаю. Проте десь після 100500 спроби Роман Зарічний таки спихнув мені ще одну книжку — «та спробуй, обіцяю, що сподобається». І не прогадав!

“Крамничка жахіть. Том 2”. Знову ті жахливі та огидні оповідання

Нарешті я тримаю другий том "Крамнички жахіть", де зібрані різні оповідання письменників початківців. Я не міг пропустити його, адже перша збірка була досить цікавою. Окрім того наклад дуже маленьким, тому потрібно рухатися, щоб придбати собі примірник. Вперше у збірку добавили вірші, щоб розбавити поетичну сухість прози. Прочитавши книжку, впевнено скажу, що укладачі дійсно постаралися і вибрали на рівень кращі оповідання ніж були представлені у першому виданні. Видно, що проект розвивається і це дуже добре.