“Готель”. Що ви знаєте про готелі?

Чому я взяв до рук цю книжку, яка є не типовою до моїх уподобань? Насправді мене купило те, що я прочитав про підхід автора до написання такого виду романів. Перед тим як братися до написання, Артур Гейлі дуже детально вивчав функціонування певного бізнесу, управління установою чи організацією з усіх можливих сторін. А потім приступав уже до мистецької сторони, де його історія набуває власних барв. «Готель» мав бути сухою книжкою про управління, а став для мене справжнім відкриттям із багатьма деталями, неочікуваними поворотами та інтригами.

Advertisements

“Друга Фундація”. Завжди є прихований зміст

Читаючи трилогії чи цикли завжди є боязнь того, що наступна книжка не виправдає свої сподівання та просто буде, у кращому випадку, прохідною. Ах, скільки ж було в мене таких випадків… Але я ще раз переконався, що Айзек Азімов геніальний письменник, якому вдається здивувати читача сюжетом, ідеєю та зміною стилю написання.

“Фундація та Імперія”. Передбачення оманливі

Перша книжка із «Трилогії про Фундацію» здивувала своєю лаконічністю та чітким викладом думок. Хоча й героїв, які б запам’яталися, там не було, але роман видався незвичним та філософським. Я помалу завершую із підходом «прочитав першу книгу із циклу та й читаю щось інше» і відразу пішов читати «Фундація та Імперія». На моє здивування, ця історія відрізняється досить сильно від першої книжки та складається тільки із двох різних історій.

“Фундація”. Перше знайомство із Азімовим

Багато сучасних наукових фантастів пишуть дуже потужні романи, які не всім легко піддаються до розуміння. До таких я можу віднести цикл книг «Пісні Гіперіона«Дена Сіммонса, трилогію «Пам’ять про минуле Землі«Лю Цисіня, «Сімміс» Ніла Стівенсона чи «Сліпобачення» Пітера Воттса. Я не є великим знавцем наукової фантастики, але в порівнянні з іншими сучасниками та класиками, ці —сильно відрізняються. Але всі із сучасних письменників надихалися класиками, які започаткували цей піджанр фантастики або зробили багато для його розвитку.

“Екзорцист”. Не дайте забрати мене

Пригадаю ще в дитячому чи підлітковому віці під час перегляду стрічки «Екзорцист» або «Той, що виганяє диявола» (1973) Вільяма Фрідкіна я ховався під одіялом і не міг дивитися на ту дівчинку, у яку вселився демон. Ця стрічка в той час справила на мене таке враження, що я довго вважав її найстрашнішим, що вдалося побачити. Але роман Вільяма Пітера Блетті відкрив зовсім інші емоції, які тримали мене міцною м’ясистою рукою впродовж усього часу читання.

“Повна темрява. Без зірок”. Знову привіт

Моє знайомство зі Стівеном Кінгом почалося роки два назад із книг «11/22/63» та «Містер Мерседес». На тому й завершилося… Чи то книжки були не ті, чи то я була не готова. Сказати, що мені «не зайшло» — це не сказати нічого. Читалося важко, довго, нудно, з перервами й непереборним бажанням закинути (у мене є максимум 2–3 книжки, які так і не вдалося дочитати). Опісля я авторитетно заявила, що то не моє й більше Кінга я не читаю. Проте десь після 100500 спроби Роман Зарічний таки спихнув мені ще одну книжку — «та спробуй, обіцяю, що сподобається». І не прогадав!

“Не озирайся і мовчи”. Втеча від самого себе

Я довго не наважувався читати одну із найгучніших книжок минулого року «Не озирайся і мовчи», на підтримку якої була проведена масштабна акція #100містНОІМ. А ще згадаємо крутий буктрейлер, після якого в мене просто слюна текла, щоби проковтнути новий роман Макса Кідрука. Але я зачекав, досить довго таки, і прочитав книжку спокійно та без зайвих емоцій.

“Джерело”. Кінець і буде початком

Класичний варіант «очікування та реальності». Чи то я подорослішала, чи Ден Браун уже не той, але така бажана книга принесла… майже нічого. Шкода…

“Відьмак. Сезон гроз”. Стрибок на початок

Ну що ж, із сумом можу стверджувати, що всі книжки саги про відьмака Ґеральта прочитані. Чому сумно? Просто подорож була захоплива та цікава, а герої загадковими та неординарними. Тому й не хотілося прощатися. Усе! Досить того читацького ниття! Думаю поціновувачі цієї історії знають, що книжка була написана порівняно недавно і є передісторію основним подіям. Тому я переживав. Додаткова книга, ще й написана понад 10 років від останнього роману. Насправді в іграх часто роблять доповнення, які є блідою тінню основного сюжету. Тому радий, що мої переживання спростувалися...

“Відьмак. Володарка озера”. Завершення історії

Ось я і тримаю останню книжку саги про відьмака, яка завершує історію улюблених героїв. Звичайно, є ще «Відьмак. Сезон гроз», що передує цій сазі, яка викладена в сімох романах. Це вже інша насолода, яка дозволить ще раз зануритися хоча б трішки в цей фентезійний світ. А зараз я поділюся з вами моїми ще гарячими відчуттями та думками...