“Пожежник”. Людська безвихідь у вогні

Книжка «Пожежник» є моїм першим знайомством із письменником Джо Гіллом, справжнім ім’ям якого є Джозеф Гіллстром Кінг. Так, так, хто не знає — це син усім відомого короля жахів Стівена Кінга. Про романи автора я чув багато думок, одним читачам вони вельми до вподоби, а іншим узагалі виглядають, як копірка стилю Кінга старшого. Автор молодий і зрозуміло, що йому потрібно на когось рівнятися, а ще й пише в таких самих жанрах що й батько. Тому такої критики йому точно не бракує. Джо Гілл цікавий ще тим, що є автором кількох цікавих коміків «Ключі Локків» («Locke & Key»), «Мара: Запрошуємо в Країну Різдва» («Wraith: Welcome to Christmasland»), «Накидка» («The Cape»), «Відбиток» («Thumbprint») у жанрі жахів, що розкривають його також з іншої сторони.

Продовжувати читання “Пожежник”. Людська безвихідь у вогні

Advertisements

“Жнець”. Смерть, як необхідність

Щорічно сервіс Goodreads проводить свій власний конкурс під назвою Goodreads Awards, де всі користувачі можуть голосувати за книги в різних категоріях. У 2017 році я також брав участь та провів власне дослідження представлених книг. Одним із романів у категорії підліткове фентезі була книга «Жнець» Ніла Шустермана, американського письменника який уже був відомий завдяки написаним циклам «Енсі Бонано» («Antsy Bonano»), «Трилогії Скінджекер» («Skinjacker Trilogy»), «Зоряні осколки» («Star Shards») та ін. Ще тоді книга «Жнець» зацікавила мене незвичним описом в анотації та незвичним описом світу. Продовжувати читання “Жнець”. Смерть, як необхідність

“Коли квітне сакура”. Сила кохання

З японською культурою я знайомий у більшій мірі через аніме, які для більшості людей здаються простими мультфільмами, але насправді все зовсім складніше. Мій перелік переглянутих аніме (але не всі до кінця) не є досить великим: «Покемон» («Pokemon»), «Наруто» («Naruto»), «Щоденник смерті» («Death Note»), «Перлини дракона» («Dragon Ball»), «Бліч» («Bleach»), «Евангеліон» («Neon Genesis Evangelion») та ін. Але це тільки ті, які пригадалися мені в один момент. Аніме разом із мангою є частиною сучасної культури Японії. Але ця країна настільки яскрава своїм минулим разом, що важко уявити якийсь інший народ, який має таку багатогранну історію та культуру. Продовжувати читання “Коли квітне сакура”. Сила кохання

“Ночеліт”. Не тільки фентезі одним

Ім’я Джоржа Р. Р. Мартіна таке враження знає кожна людина через фентезійний цикл «Пісня льоду та полум’я». Але, навіть, якщо існують люди, які не чули про його книжки, то знають його через один із найпотужніших серіалів останнього часу «Гра престолів» від телеканалу HBO, який був знятий за мотивами історії, яку пан Мартін пише ще досі. Світове ім’я письменника асоціюють якраз із цим циклом, але мало кому відомо, що письменник створив ще один власний фантастичний світ під назвою «Тисяча світів» до якого входять окремі повісті та оповідання. Деякі з них повністю окремі, деякі пов’язані, і після прочитання видно — фантазія письменника може рухатися в будь-якому напрямку. Історії написані в цих світах здобули нагороди Г’юґо, Локуса, Неб’юла, Брема Стокера та багато інших, що свідчить про визнання творів автора також у науково фантастичному жанрі. Особисто мене підкупає те, що Мартін зумів пов’язати наукову фантастику із фентезі, жахами та трилером у цих історіях, що дало досить цікаве емоційне забарвлення під час читання. Продовжувати читання “Ночеліт”. Не тільки фентезі одним

“Лазарус”. Люблю тих гнилих негідників

Стверджувати що таке українське сучасне фентезі дуже важко. Краще сказати, що воно тільки розвивається, а в нас з’являються різного роду письменники в цьому жанрі. Окрім того я не читав багато романів українських авторів, та й узагалі їх можна перелічити на пальцях однієї руки, а в кращому випадку двох. Але маленькими кроками намагаюся хоча б пробувати читати, не завжди те, чого хочу, не завжди те, чого очікую. Коли береш до рук романи іноземців, то хоча б уявляєш про що будеш читати з анотації в книжці. А в нас видавництва часто, коли видають українських авторів, хочуть заховати те, що всередині. Розумію, що причин для цього безліч і багато з них мені зовсім не до вподоби. Продовжувати читання “Лазарус”. Люблю тих гнилих негідників

“Місто малярів”. Чарівні фарби навколо

Читати дитячу літературу для мене досить важко, адже тут немає продуманих до деталей героїв, немає часом логічних зв’язків, а інколи відбуваються такі чудернацькі речі, що голова йде обертом. Але я все далі себе переконую, що це потрібно, адже найближчим часом мені прийдеться багато читати малюкові. Точніше я дуже бажаю цього й надіюся, що йому буде подобатися те, що я вибираю. А писати огляд важко, бо попередній досвід десь заховався в глибині й точно не допоможе. Потрібно перетворитися на дитину, яка захоплюється видуманими світами. Продовжувати читання “Місто малярів”. Чарівні фарби навколо

“Не люди, люди, нелюди”. Такий схожий і такий інший

«Не люди, люди, нелюди» є другим романом української письменниці, але першим для мене. Наталка Ліщинська вже давно відома у вузькому колі людей як авторка фантастичних оповідань та новел, але широкій публіці вона відкрилася недавно, завдяки дебютній книжці-антиутопії «Нова людина». Я різні думки чув щодо першого роману письменниці. Одні були в захваті, інші казали, що роман нічого нового не приніс для них. Але в руках я тримаю книжку, яка зацікавила мене саме своєю обкладинкою, а потім уже анотацією. За таке потрібно подякувати яскравій українській підлітковій письменниці Ярині Каторж, яка любить займатися геометричними ілюстраціями. Продовжувати читання “Не люди, люди, нелюди”. Такий схожий і такий інший