“Лазарус”. Люблю тих гнилих негідників

Стверджувати що таке українське сучасне фентезі дуже важко. Краще сказати, що воно тільки розвивається, а в нас з’являються різного роду письменники в цьому жанрі. Окрім того я не читав багато романів українських авторів, та й узагалі їх можна перелічити на пальцях однієї руки, а в кращому випадку двох. Але маленькими кроками намагаюся хоча б пробувати читати, не завжди те, чого хочу, не завжди те, чого очікую. Коли береш до рук романи іноземців, то хоча б уявляєш про що будеш читати з анотації в книжці. А в нас видавництва часто, коли видають українських авторів, хочуть заховати те, що всередині. Розумію, що причин для цього безліч і багато з них мені зовсім не до вподоби.

Advertisements

“Місто малярів”. Чарівні фарби навколо

Читати дитячу літературу для мене досить важко, адже тут немає продуманих до деталей героїв, немає часом логічних зв’язків, а інколи відбуваються такі чудернацькі речі, що голова йде обертом. Але я все далі себе переконую, що це потрібно, адже найближчим часом мені прийдеться багато читати малюкові. Точніше я дуже бажаю цього й надіюся, що йому буде подобатися те, що я вибираю. А писати огляд важко, бо попередній досвід десь заховався в глибині й точно не допоможе. Потрібно перетворитися на дитину, яка захоплюється видуманими світами.

“Не люди, люди, нелюди”. Такий схожий і такий інший

«Не люди, люди, нелюди» є другим романом української письменниці, але першим для мене. Наталка Ліщинська вже давно відома у вузькому колі людей як авторка фантастичних оповідань та новел, але широкій публіці вона відкрилася недавно, завдяки дебютній книжці-антиутопії «Нова людина». Я різні думки чув щодо першого роману письменниці. Одні були в захваті, інші казали, що роман нічого нового не приніс для них. Але в руках я тримаю книжку, яка зацікавила мене саме своєю обкладинкою, а потім уже анотацією. За таке потрібно подякувати яскравій українській підлітковій письменниці Ярині Каторж, яка любить займатися геометричними ілюстраціями.

“Максим Оса”. Містична козацька епоха

Ігор Баранько здивував мене своїм стилем малюнку та підходом до сюжету в коміксі «Скеггі Згуба». Після того я почав більше цікавитися роботами автора, познайомився з його творчістю та спробував знайти інші комікси видані українською. Яке ж було моє розчарування та сум, коли дізнався, що тільки «Максим Оса» є ще виданим. А купити його не так уже й легко, бо потрібно добре пошукати, в якому інтернет-магазині заблукав мій примірник.

“Скеггі Згуба”. Чорно-білі вікінги

У центрі сюжету перебуває мужній Скеггі Згуба, вікінг до останньої кісточки свого тіла. Він ще із самого дитинства марив здобути славу та великі багатства. Тому й дивуватися немає потреби, що всіма способами прагнув досягнути цього. Скеггі зібрав військо із вікінгів-однодумців, які мріють потрапити у Вальгаллу, де всі звитяжні воїни спочивають після смерті, та відправився в далеку подорож до берегів Вінланду (Північна Америка, де проживали майя). До нього дійшла плітка, що місцеві племена, скрелінги, володіють безмежним багатством. Вперед у дорогу до здобуття слави та скарбів!

“Не озирайся і мовчи”. Втеча від самого себе

Я довго не наважувався читати одну із найгучніших книжок минулого року «Не озирайся і мовчи», на підтримку якої була проведена масштабна акція #100містНОІМ. А ще згадаємо крутий буктрейлер, після якого в мене просто слюна текла, щоби проковтнути новий роман Макса Кідрука. Але я зачекав, досить довго таки, і прочитав книжку спокійно та без зайвих емоцій.

“Таємне понеділкування” або Можна трішки і схалявити

Довго ж я збиралася, щоб написати відгук на "Таємне понеділкування". Книжка прочиталася швидко, кілька коротких історій, які можна осилити за пару вечорів з чашкою чаю чи какао.

“Франческа. Повелителька траєкторій”. Більше, ніж робота

У кількох своїх оглядах я писав, що інколи бувають ситуації, коли ти пропускаєш книжки свідомо чи підсвідомо. Одного разу через зовнішній вигляд видання, іншого — через те, що автор невідомий і це його перший твір. А в кінцевому варіанті вони виявлялися дуже цікавими. Особисто в мене таких випадків було безліч: "Марсіанин" Енді Вейра, "Першому гравцеві приготуватися" Ернеста Клайна, "Загадковий нічний інцидент із собакою" Марка Гедона та багато інших, які вже важко пригадати. Але бувають й інші випадки, коли роман на слуху в українській спільноті й розказують про нього звідусіль. Я люблю читати такі книжки і знаходити в них недоліки чи навпаки тільки позитивні моменти. З "Франческою" в мене склалися, так би мовити, стосунки із застосуванням сили, мене просто змусили її читати. Але я й сильно не пручався, хоча мій скептицизм просто вивалювався назовні.

“9 місяців щастя”. Встигніть насолодитися!

Це може прозвучати дивно, але часом я обираю книжки по обкладинці або за назвою, або і те і те одразу. Впала мені в око книжка "9 місяців щастя", навіть не зважаючи на те, що читати її доводилося постфактум 🙂 Літератури на теми вагітності, пологів, післяпологової адаптації сила силенна, вибирай ту, яка припаде до душі. Досить немало і я її прочитала, тому навіть важко зрозуміти чому вирішила взятися за ще одну. Можливо, переосмислити чи подивитися на якісь речі під іншим кутом, під призмою досвіду. Не знаю...

“Крамничка жахіть. Том 2”. Знову ті жахливі та огидні оповідання

Нарешті я тримаю другий том "Крамнички жахіть", де зібрані різні оповідання письменників початківців. Я не міг пропустити його, адже перша збірка була досить цікавою. Окрім того наклад дуже маленьким, тому потрібно рухатися, щоб придбати собі примірник. Вперше у збірку добавили вірші, щоб розбавити поетичну сухість прози. Прочитавши книжку, впевнено скажу, що укладачі дійсно постаралися і вибрали на рівень кращі оповідання ніж були представлені у першому виданні. Видно, що проект розвивається і це дуже добре.