“Франческа. Повелителька траєкторій”. Більше, ніж робота

У кількох своїх оглядах я писав, що інколи бувають ситуації, коли ти пропускаєш книжки свідомо чи підсвідомо. Одного разу через зовнішній вигляд видання, іншого — через те, що автор невідомий і це його перший твір. А в кінцевому варіанті вони виявлялися дуже цікавими. Особисто в мене таких випадків було безліч: "Марсіанин" Енді Вейра, "Першому гравцеві приготуватися" Ернеста Клайна, "Загадковий нічний інцидент із собакою" Марка Гедона та багато інших, які вже важко пригадати. Але бувають й інші випадки, коли роман на слуху в українській спільноті й розказують про нього звідусіль. Я люблю читати такі книжки і знаходити в них недоліки чи навпаки тільки позитивні моменти. З "Франческою" в мене склалися, так би мовити, стосунки із застосуванням сили, мене просто змусили її читати. Але я й сильно не пручався, хоча мій скептицизм просто вивалювався назовні.

Advertisements

“Чорне і сріблясте”. Третя книга італійського письменника

Уперше із Паоло Джордано я познайомився, завдячуючи книзі «Самотність простих чисел», яка вийшла друком також у Видавництві Старого Лева. Тоді автор здався мені дуже проникливим, який пише про речі, що для людини є болючими та важкими. Тому, коли я брався читати «Чорне і сріблясте», то очікував того ж стилю й тут.

“Самотність простих чисел”. Світ не ідеальний і люди також

Паоло Джордано — італійський письменник, який має дуже цікавий фах - фізик-теоретик. Він сам визнає, що його наукові знання вплинули на погляди щодо речей, людей та думок інших. Так само ці знання вплинули на той стиль творів, які він уже встиг написати. Перший роман "Самотність простих чисел" став бестселером у світі та здобув дві престижні нагороди Італії: премію Стрега і премію Камп'єлло.